Бійці “Січі” – про зачистку Мар’їнки.
3 червня хід російсько-української війни вкотре відчутно змінюється, підтверджуючи попередження націоналістів про те, що жодні домовленості та перемир’я не зупинять окупанта. Використовуючи “Гради” та важку артилерію, російські терористичні війська намагаються прорвати лінію фронту поблизу Мар’їнки, що під Донецьком.
Зранку цього дня бійці-січовики, які перебувають на бойових позиціях у Пісках, повідомляють про масові обстріли українських позицій. “Зараз триває потужний обстріл Пісків, Водяного, Первомайська, Красногорівки, Мар’їнки. Мар’їнку потужно обстрілюють із “Градів” і мінометів. Щойно були три випали з “Градів” із терикону. На Мар’їнку пішла колона танків, “Гради” і піхота. “Гради” б’ють із аеропорту і териконів”, – розповідають вояки. “Окупанти вчергове грубо порушили Мінські домовленості про припинення вогню. Це ще раз доводить, що всякі сподівання на виконання Москвою мирних домовленостей – марні. “Свобода” ще в вересні 2014 року, після укладення перших Мінських угод, попереджала владу про те, що Путін не буде їх дотримуватися і продовжить агресію. Ми вимагали і далі вимагаємо запровадження воєнного стану в прифронтових областях. Тільки шляхом мобілізації всіх ресурсів держави та нації зможемо перемогти ворога”, – так 3 червня коментує події лідер “Свободи” Олег ТЯГНИБОК.
…Наступного дня, 4 червня, бійці батальйону особливого призначення “Січ” разом із іншими добровольчими підрозділами та силами ЗСУ беруть участь у спецоперації з “зачистки” населеного пункту Мар’їнка від бандформувань “ДНР” та російських військових. Спецоперація розпочинається близько 04:30 ранку і триває майже до 15:00. В результаті повністю “прочесано” населений пункт. Під час операції українські силовики кілька разів вступають у вуличні бої… Часопис розпитав січовиків про враження від цієї небезпечної операції. Серед тих, хто проводив “зачистку”, до слова, – чимало свободівських депутатів.
Депутат Львівської міськради від ВО “Свобода”, Юрій ЛУНЬ:
“Терористи розпочали атаку ще вдосвіта. На момент початку бомбардувань наш підрозділ перебував в Авдіївці. Приблизно о 11-12:00 в нас почалося шикування, і командування повідомило про наступ на Мар’їнку та про ескалацію диверсійних груп противника по всій смузі атаки. …Сама “зачистка” тривала довго, майже десять годин. Працювали разом з 25-ою та 10-ою бригадами. Першою на бетеерах розчищати територію вирушила 25-та – бійці заїжджали на подвір’я і перевіряли там, а вже конкретно всередині будівель працювали бійці “Січі”.
У Мар’їнці численні руйнування. Розбита дорога, що веде з Авдіївки, понищені житлові будинки. Наскільки мені відомо, під завалами загинуло п’ятеро цивільних… Вже коли ми покидали населений пункт, то розвідка доповідала, що недалеко від поселення – скупчення ворожої техніки. Можливо, готується наступ на Авдіївку, адже там розміщений великий коксохімічний завод, і захопити його – дуже важливо для бойовиків. Тож вірогідно, що атака на Мар’їнку була своєрідним відворотним маневром від основної мети. Нині в Авдіївці ми часу не гаємо: укріплюємо блокпости, риємо окопи, нагромаджуємо мішки з піском. На цій території між самими селами відстань сягає до півтора кілометра. Тобто противник від нас недалеко, і в разі агресії атака може бути блискавичною.
Чому бойовики вибрали стратегію лобової атаки, зовсім не жаліючи своїх людей? Як на мене, тут два варіанти. По-перше, переоцінили власні сили. Можливе й таке, що їхня розвідка надала неправильні розвіддані. Так чи інакше, вони думали, що переможуть нас завиграшки. Також є думки, що це було випробовуванням. Цілком імовірно, що готується ще масштабніший наступ”.
Від редакції. Як стало відомо згодом, Юрій не помилявся. Перша атака була лише розвідкою. 8 червня бойовики поновили наступ з використанням важкої техніки та мінометів. У загарбників – численні втрати, знищена ворожа БМП, серед мирного населення та бійців АТО, на щастя, втрат немає, повідомляє “УП”.
Голова Кримської “Свободи” Олександр БОЛТЯН:
“Уже на початку селища Мар’їнки ми побачили сліди від розірваних гарматнів. Багато поруйнованих будинків та вулиць. Попри це відсотків 70 людей і далі тут живуть – на сьогодні вони без води, без світла. Кажуть, нема куди подітися, а всі ті, котрі могли виїхати, – уже давно покинули селище, яке фактично “переходить” в Донецьк. Дивовижно, наскільки адаптивною може бути людина – пристосовується до всього. Десь ближче до обіду ми прийшли до центу Мар’їнки – де розташована міськрада та податкова, і пробули там кілька годин. Тому бачили, як приходили до центру місцеві жителі, дехто навіть цілком по-мирному чекав якусь маршрутку. Лишень коли по нас почав стріляти снайпер і прилетіло кілька бомб – мар’їнчани порозбігалися. …Ми були в приватному секторі. Там 80 відсотків населення підтримують українську владу, дуже зраділи, що ми прийшли, просили аби нікуди не поділися”.
Депутат Миколаївської райради (Львівщина), член Політради ВО “Свобода” Михайло ГАЛУЩАК:
“Для початку кілька слів про наболіле – інформаційну політику української держави. Ми, січовики, зараз перебуваємо в Авдіївці, і доволі часто мусимо доводити місцевим жителям очевидне – що українці самі по собі не стріляють. Мова про те, що наша держава досі, навіть на тих територіях, які ми контролюємо, не має українського телебачення. В Авдіївці жителі досі дивляться три сепаратистські канали, на яких їм розповідають, що українці нібито стріляють по мирному населенню. Тут є завод “Коксохім”, де зараз перебувають наші військові. Після кожного обстрілу приходять люди і обурюються – чого ви стріляєте по нашому заводові… Абсурд.
Зачистка Мар’янки (січовики так на український лад жартома “перейменували” місто – ред.) для мене, новобранця, була першою серйозною бойовою операцією. Подолали десь половину шляху і зайшли в магазин перекусити. Раптом почалися вуличні бої. Щоправда в бій пішли в першу чергу десантники на бронетранспортерах… …Звісно, ця війна – незвична. В моєму уявленні війна – це безпосередній контакт з противником. Зараз не так. Незвична вона й у плані підтримки від місцевого населення. Десь в половині будинків, у які ми заходили, – нам самі відчиняли двері, приносили воду, запитували, чого іще треба, показували оселю – що тут справді нікого нема. Але приблизно у половині домів двері чи то брами були зачинені – доводилося виламувати замок. Хотілося б, аби… нам скрізь люди самі відчиняли двері. Але то, як я вже казав, недоробки української інформаційної політики, якої тут попросту нема. Люди повсякчас слухають та дивляться самі сепаратистські телеканали – чого ж від них іще хотіти?
…Ще акцент. Місцеві ставляться до людей в уніформі по-різному і, здебільшого, це ставлення прямо пропорційне ставленню до умов життя, в якому зараз опинилось населення Донбасу на контрольованій нами території: не завжди є світло, не завжди є вода, не завжди є робота, не завжди є що їсти… Ставлення ж до умов життя, здебільшого, прямо пропорційне ставленню до влади. Так і сприймається ця війна: як війна олігархів, які не дають простим людям нормально жити – не залежно від сторони кордону, не залежно від форми одягу… Погано, що в цьому сприйнятті немає погляду крізь призму історії – це відсутність належної історичної політики впродовж років Незалежності. Тоді б місцеві знали, що чужі “визволителі” (особливо зі сходу) – набагато гірші навіть від своїх “окупантів”, – принаймні, останні ніколи не проводили над своїм народом геноциду і останніх легше змістити з влади.
Також специфіка тої війни в тому, що ми вчимося на ходу. Не написано іще книжок про бойові дії. А якщо й написано – то вони зовсім “свіжі”. В українській історії були визвольні змагання, але то було інше. Нині українській державі потрібно вчитися вести війну з позиції власної держави.
Записали Г. Чорна, І. Хрипливий.
Газета ВО “Свобода”