ВО "Свобода"

ENG

Іван Бльок
Іван Бльок

Жив у місті Городку Львівської области. Був прихильником "Свободи". Його вбито 20 лютого на Інститутській - у столиці він пробув заледве годину.

Сім'я Наталки і Івана жили в достатку. Своя хата, автомобіль, маленький бізнес - павільйон дитячого одягу на місцевому базарі. Але власний добробут не тішив, коли в країні біда. Дружина згадує - в часи Помаранчевої революції вдома Івана взагалі не бачила - весь час провів на Майдані.

Уперше Іван поїхав на Революції Гідності напередодні грудневого штурму. На рівні з усіма утримував барикади. По поверненню Іван записався у прихильники "Свободи", з якою їздив на Майдан.

За добу після приїзду городоцьку делегацію підняли за тривогою. "Я їм кажу - я з Окармою - ми свободвці, ми мусимо туди їхати. А ви можете тут лишитися, тому що невідомо, що там твориться, а я за вас несу відповідальність. І в той момент ніхто з не відмовився", - розповідає Володимир Жалих, депутат Городоцької міської ради, заступник голови районної організації ВО "Свобода".

По поверненню Іван записався у прихильники "Свободи". Їздив зі свободівцями ще двічі. Другого разу, аби зупинити Івана, дружина й донька сховали по одній парі його зимового взуття.

"Десь об одинадцятій він мені подзвонив, каже: не ображайся - я їду в Київ. Я кажу: Босий? А він мені - а ви нащо взуття поховали?

Потім хлопці їхали і ми бігали з донькою передавали взуття, бо то було 10 градусів морозу…

Ми його дуже добре розуміли, що він хотів, якщо він не поїде, а там щось буде не так, то він буде мучитися", - розповідає Наталка Бльок, дружина героя.

Останній раз вже збирався, коли на Майдані стріляли, тривав другий день штурму. Іван не знаходив собі місця вдома, не спускав очей із телевізора і врешті почав збиратися.

Наталка Бльок згадує останні спільні години біля чоловіка: "Він був дуже шокований тим, що на Майдані отак вже близько барикади до сцени, що там мало людей лишається".

Володимир Жалих розповів про розмову з Іваном перед відправкою у столицю: "Я відправляв людей на Київ, відправляв увечір 19-го числа. Тоді 18 чоловік поїхало з Городка. З кожним говорив, що це дуже небезпечна поїздка, бо влада пішла на крайній силовий сценарій. "Іван, подумай дуже добре, порядися з сім'єю, це настільки важливо. Він до мене сказав: "Володя, я що маленький? Я сам вирішую, що мені робити. Я маю бути там!".

Іванова сестра Світлана каже, що він твердо знав, що Майдан має вистояти. "І навіть як їхав, то він так і говорив: як мене там не буде, то з того нічого не буде, я мушу їхати. Він не любив афішувати, що він там собі думає, він просто робив. Він не був багатослівним, він був людиною дії".

Іван приїхав із земляками в Київ 20 лютого о восьмій ранку. Вже по дев'ятій в рідне село подзвонили і повідомили, що Іван загинув. Односелець Василь Луців один з останніх бачив Івана вранці на Майдані біля КДМА: "Його не стало дуже швидко, встиг 15 хвилин повоювати. Ми відтискали "Беркут". Він кинувся за нами в перші лави. Рвонули всі, хто готовий був вмирати. Я знав, що він буде перший. Все життя Іван (ми його називали Івашком) встигав бути першим. Він не любив афішувати, що буває на Майдані, як багато хто. Він був небагатослівний і просто робив свою справу".

"Як не я, то хто?", "Україна починається з тебе!" - це гасла, що найкраще відповідали Івановій суті. Звичайний трудяга, що роками на чужині важкою фізичною працею заробляв гроші для своєї сімʼї та втілення її і своїх мрій. За зароблене власноруч збудував будинок та відкрив павільйон на місцевому базарі. По закінченні революції планував знову поїхати на заробітки - аби збудувати потім все, про що мріяв.

Івана не врятував бронежилет, який зробив йому брат із бляхи із металевим посиленням в районі серця. Бронежилет мав вберегти від картечі та гумових куль, які з січня масово використовували міліціянти. Про те, що справа дійде до відстрілу активістів, тоді мало хто здогадувався. Іван загинув від кульового поранення в живіт та груди.

У чоловіка залишилося троє дітей. Поховали Івана Бльока на цвинтарі в Городку - біля могили "Борцям за волю України".

Іванова сестра Світлана пояснює, що Іван не міг не брати участи в революції: "Брат дуже гостро сприймав несправедливість, той безлад, коли кожен думає лише про власну кишеню. Його дратувало навіть те, що люди забули про таку цінність, як доброта, безкорисна доброта - люди відучилися робити добро.

Іван співчував навіть ідеологічним ворогам. Якось на Майдані спіймали провокатора. Поки люди думали, як його покарати, Іван втрутився в ситуацію. "Івашка розіпхав усіх людей, підійшов до цього молодого чоловіка, витягнув фотоапарат, наставив і каже: "Говори "Слава Україні!". Той по-російське каже: "Слава Украіне!". Івашко на це: "Все! Відпускайте! Він уже не провокатор". Потім пояснив, що шкода було хлопця, бо він зовсім юним був", - згадує сусід Івана Бльока свободівець Володимир Жалих, який координував групу активістів із Городка, з якою їздив Іван.

"Маю дуже велику надію, що таки не даремно Іван віддав своє життя за нову Україну. Не відразу все налагоджується. Мусить бути такий адаптаційний період. Завжди буває спочатку тяжко", - каже Наталка Бльок.