ВО "Свобода"

ENG

Данило "Телефон" Касьяненко
Данило

Боєць "Легіону Свободи". Солдат зведеної штурмової роти "Карпатська Січ" 93-ї ОМБ. Прихильник ВО "Свобода", родом із Запоріжжя. Загинув 6 серпня 2015 року під час бойового чергування біля донецького летовища в наслідок прямого влучання ворожої міни в окоп. Разом з ним загинув побратим Олег "Характерник" Костюк.

Телефончик у дитинстві
Телефончик у дитинстві

Активіст запорізького Майдану та місцевої самооборони Іван Ніконенко згадує про "Телефончика" як про дуже відкриту людину та разом із тим говорить про нього як про приклад мужності та самоприсвяти.

"Він відрізнявся своєю надзвичайною товариськістю, завдяки цьому ми швидко здружилися. Мене вразила його самовідданість, Даниїл завжди йшов у перших рядах, не дивлячись на небезпеку, першим викликався на блок пости і виїзди. Він став прикладом мужності для нас всіх.

При першій же нагоді він узяв до рук зброю лише для того, щоб принести мир і спокій своїй Батьківщини. Він безстрашно ніс бойове чергування на сході, біля Донецького аеропорту. Крім того, він був відмінним другом, підтримував у скрутну хвилину і давав цінні поради. Такі герої як він ніколи не забуваються. Мій друг "Телефончик" назавжди залишиться в моїй пам'яті, як приклад, якому я буду слідувати", - наголосив Іван Ніконенко.

Данило Касьяненко. По дорозі в Піски
Данило Касьяненко. По дорозі в Піски

У так званому АТО вояк отримав псевдо "Телефончик" за те, що постійно з кимось вів телефонні розмови.

"Я пам'ятаю Даниїла як щиру та відверту людину. На війні йому дали позивний "Телефончик". На військовій базі в Кураховому він постійно спілкувався з кимось по телефону і було помітно, що постійно з різними людьми. В нього було дуже багато друзів", - розповів його побратим Іван Мінченко.

Даниїл Касьяненко - "Телефончик"
Даниїл Касьяненко - "Телефончик"

"На моє вісімнадцятиліття в мене постійно дзвонив телефон, але я не брала слухавку. Лише коли подзвонив Даниїл, я відповіла і почула крики: "З днем народження!", а потім він сказав, що в нього для мене подарунок. За хвилину він почав стріляти з кулемета. Він знав, що моя мрія - захищати свою домівку й знав, що це для мене найкращий подарунок. Даниїлка тоді зробив моє свято справжнім", - розказала подруга "Телефончика" Анастасія Запорізька.

Згадуючи про спільні чергування та воєнні будні, Валерія Бурлакова пише:

- А ти бачиш валькірію? Ось голова, ось крила… бачиш? - Олександр "Піонер" Чирцов, який загине наприкінці травня, з усмішкою вдивляється у химерні візерунки на обгорілій стелі підвалу. - Та бачу, бачу, - сміється у відповідь Данило Касьяненко на псевдо "Телефон". Він загине на початку серпня. - Спи вже, нам прокидатися рано…

"Телефончик" народився 5 березня 1996 року. І не дожив навіть до свого 20-річчя. Завжди веселий та усміхнений хлопець із Запоріжжя у незмінній панамці та темних окулярах.

Відбувши ротацію на посту, що прикривав дорогу до донецького аеропорту, навесні Данило нарешті вперше опинився на передовій - у Пісках. І буквально в перші дні у вщент розтрощеному селищі, по якому щодня гатили з мінометів, де над головою свистіли кулі "Утьоса", від яких не рятує жоден "бронік", 19-річний хлопець відстояв своє право разом із найдосвідченішими бійцями піти на позицію, розташовану у 400 метрах від ворога. Піти "кошмарити" проросійських терористів із кулеметом наперевіс.

"Навіщо ви тут війну влаштували? - кричав, прибігши на звуки симфонії десятків снарядів, один із командирів новоприбулого загону вояків. - У мене бійці розбігаються! Вони тут уперше!".

Молодший за нашу Незалежність Данило теж був у Пісках вперше. Але змерзлими пальцями вкотре забивав чергову порцію магазинів і повертався до бою. "До скорого, пекло! Я ще повернуся…", - казав, уже не вперше залишаючи Піски під час ротації. Залишаючи, аби повернутися знову.

Улітку "Телефончик" отримав важку контузію. Відлежався у дніпропетровському шпиталі, заїхав на кілька днів додому у Запоріжжя і, не відійшовши остаточно, вирішив повернутися на лінію вогню. Повернутися не заради грошей чи статусів: "Нам платили 1300 гривень на місяць, а зараз мають платити 2700. Але я не отримую нічого, бо в мене досі немає картки", - казав хлопець. Повернутися не тому, що в нього не було вибору, а лише тому, що там залишилися друзі, яких він, навіть щойно вийшовши з лікарні, не міг залишити сам-на-сам із ворогом. "Повоюю, - сміявся. - Пацани із Запоріжжя приїхали. Не хочу їх кидати".

Першого серпня Данило написав, що перебуває біля донецького аеропорту. 6 серпня загинув, захищаючи нашу землю - землю біля летовища, просякнуту кров'ю десятків українських бійців. Бійців, яких він також ніколи не зміг би "кинути", незважаючи на будь-які "домовленості" з терористами.

Данила Касьяненка було поховано 8 серпня у рідному Запоріжжі. Матір Данила поховала єдиного сина.

17 лютого вояк посмертно був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. У Запорізькій ОДА його вручили рідним загиблого.