ВО "Свобода"

ENG

27 лютого
Добропілля ‒ місто, яке довго маскувалося під донецьке болото, щоби раптово "вжарити" москалів
Добропілля ‒ місто, яке довго маскувалося під донецьке болото, щоби раптово "вжарити" москалів

Юрій Кравецький з 14 років працював на заводі, у 18 опанував підземну спеціальність, і навіть якось хотів їхати на Антимайдан епохи Помаранчевої революції. Мешканець Добропілля, що за 100 км від Донецька, міг бути звичайним "ватником". Натомість 2004-го почав власну справу, а за 10 років його наздогнала політика. У 2014-2015 він збройно боронив рідне Добропілля від російських окупантів, приєднався до лав "Свободи" та воював у складі ОДЧ "Карпатська Січ".

З керівником "Легіону Свободи" Донеччини Юрієм Кравецьким Воєнна прес-служба ВО "Свобода" говорить про те, як Добропілля стало єдиним містом у краї, що самотужки дало відсіч московським терористам в той час, коли впали Слов'янськ, Краматорськ та решта населених пунктів, що зазнали окупації. Ця історія може стати прикладом для інших. Хай вас заінтригує і те, що місто стало першим в області, де було збудовано храм УПЦ Київського патріархату ‒ і до цього так само причетний наш співрозмовник.

‒ Юрію, що собою являло Добропілля в соціокультурному розрізі до війни? Які передумови були для появи самооборони?

‒ Добропілля стабільно давало найбільші результати на виборах за Партію регіонів і Януковича. Коли помаранчевий Майдан збирав людей ‒ в моєму оточенні взагалі не було прихильників революції. Пропаганда працювала дуже сильно й іншої точки зору взагалі не було чути.

‒ І що, навіть помаранчевих наліпок не було?

‒ Були стрічки! Вони дивним чином з'являлися всюди, правда їх дуже швидко зривали або заліплювали синьо-білими. Лише зараз я дізнався, хто ж закидав білборди ПР помаранчевою фарбою та хто чіпляв помаранчеві стрічки в місті. Це на той час заступник мера з комунальних питань Віктор Чех і ще кілька хлопців. Вони були, мабуть, єдиним світлом в Добропіллі в ті часи.

‒ Схоже, тотальна пропаганда і адмінресурс в індустріальному місті ‒ люта суміш, яка не дає продихнути.

‒ Я навіть якось мало не поїхав на Антимайдан ‒ через дуже скрутний фінансовий стан. Це був реальний спосіб заробітку ‒ адже зберігалася зарплатня шахти, до того ж давали на тиждень 2000 грн командировочних. Це відчутна сума, адже зарплатня становила 800.

Коли я працював на вугільному підприємстві ‒ усім працівникам давали документ про те, що вони згідні вступити до ПР. Підписували всіх. Переважна більшість добропільців працюють на підприємствах, пов'язаних із ДТЕК Ахметова. На виборах керівники підприємств повідомляють, що знатимуть, хто як голосував ‒ тому всі мають голосувати за Януковича, інакше ‒ будуть проблеми. Але в нас було кілька людей, які чинили спротив цій проросійській банді.

А коли почалася відкрита агресія ‒ всі вони вийшли з підпілля, об'єдналися в одну велику масу. Переважна більшість активних свідомих містян ‒ це самозайняті особи, які "наїлися" цього податкового пресингу, нахабного здирництва, безкінечних перевірок. Це люди, що звикли думати.

‒ Відсіч сепаратистам і російським терористам дала самооборона Добропілля. Як вам вдалося згуртуватися?

‒ Я й сам не розумію, як так сталося. Але активні люди дуже чіплялися за інформацію про те, що організовується якась акція. Коли я бачив мітинг з синьо-жовтими прапорами ‒ відразу собі казав: "Це за мене!". Так приєдналися я і моє близьке оточення.

Військові в Добропіллі
Військові в Добропіллі

‒ Коли ви вперше зіткнулися із ЗСУ?

‒ Це був день висадки 25-ї бригади. Вояки їхали вузькою дорогою на околиці міста, звідки неможливо було звернути. Сєпари закидали їх сміттям, провокували на камери. Але звідкись взялося із 200 свідомих містян, взяли "в коробку" військових і не давали сєпарам кидатися під колеса техніки. Ми рухалися дуже повільно, нас постійно намагалися висмикнути, спалахували бійки. Але військовим вдалося подолати шлях.

З усієї тієї маси я знав лише двох свободівців. Цікаво, що не було якогось загального оголошення, всі зібралися дивовижним чином.

‒ Як далі діяли військові?

‒ Щоби наступного разу не проходити тим самим коридором, десантники облаштували свою базу за 5 км від міста і там вивантажувалися.

Ми займалися їхнім забезпеченням ‒ у першу чергу були потрібні вода й теплі речі ‒ деякі хлопці були у пляжних капцях. Це ще не були мобілізовані ‒ це була заспана, піднята по тривозі армія. Кожен їхній БРДМ тягнув за собою зламану машину. Я навіть не знаю, чи були в них набої.

‒ Без підтримки народу такій армії було би тяжко.

‒ Яскравий епізод. Вербна неділя, ми після мітингу вирішуємо поїхати підтримати військових. Шукаємо священика, який би поїхав із нами ‒ але всі московські попи Добропілля відмовилися правити службу для ЗСУ. Тому ми з іншого міста привезли греко-католицького священика.

Наша колона налічувала із 100 машин. Військові спершу подумали, що їдемо їх штурмувати. Але коли розібралися, що ми з допомогою ‒ це мало приголомшливий ефект. У той самий день, як армійці попросили допомогти з електрифікацією, ми скинулися на бухту кабелю й провели за кілька кілометрів світло. Такий був настрій ‒ люди були готові віддавати останнє.

‒ А пізніше підтримували зв'язок із 25-кою?

‒ Після того, як підрозділ, якому ми допомагали, роззброїли сєпари у Краматорську ‒ ми припинили з ними спілкуватися. Вони здали саме справну важку техніку. Це зрада. Звісно, у Добропіллі їм пощастило, що перед ними йшли свідомі люди. А в Краматорську такого захисту не було ‒ і армія здалася.

‒ Коли ваша когорта взяла участь у першому гострому протистоянні?

‒ Це було 12 квітня 2014-го. Після захоплення Краматорська і Слов'янська ми знали, що буде спроба захоплення будівлі райвідділу міліції. Коли дізналися, що до нас їде російський спецназ, ми терміново зібралися біля райвідділку, привезли 2 Камази шин і заблокували вхід у приміщення РУВС.

Міліційне керівництво зібрало правоохоронців в актовому залі та наказало здати зброю. Багато "правоохоронців" одразу потікали через вікна у міський парк. Цікаво, що міліційна зброя не дійшла до зброярні, вона просто зникла. Лише потім нам стало відомо, що керівник міліції наказав сховати всю зброю в когось удома.

На ротації у складі Карпатської Січі
На ротації у складі Карпатської Січі

Не знаю, звідки взялася зброя самооборони, але я точно знав, що щось було ‒ імовірно, це були трофеї. Сутички почалися з самого ранку. У місто привезли наркоманів з Города, Родинського, Білицького, Білозерського ‒ усього близько 100 "біороботів". Вони гуртувалися навпроти міліції, у дворах, весь день їх накачували пивом, горілкою, на місці ми зафільмували багато шприців, блістерів з-під пігулок.

Коли ватажки цієї "тітушні" побачили, що стан "біомаси" дозволяє їм почати атаку, їх відправили на райвідділок. Ми дали відсіч. З другої спроби вони пішли нахабніше, але ми висмикнули з їхніх лав декілька заколотників-"сепарів" і замкнули в СІЗО. На той час ми не знали, що серед них були росіяни, які виконували функцію "заводил". Коли "тітушня" виявила, що їхніх ватажків схопили, зрозуміли, що провалилися. До того ж, російський спецназ зупинився на під'їзді в місто, почувши, що добропільці чинять запеклий опір окупантам. На той час багато наших хлопців вже отримали поранення, але залишались у стою. Пішли перемовини. Домовилися, що штурми припиняються, звезену "біомасу" забирають із міста, а ми відпускаємо їхніх затриманих. Це була велика помилка.

Самооборона після боїв у Карплівці
Самооборона після боїв у Карплівці

‒ Чи були далі спроби захопити місто?

‒ Після того штурмів не було. Діяли в інший спосіб. Зокрема, влаштовували мітинги, намагалися викрасти державний прапор чи почепити свій.

На 9 травня вони намагалися проїхати містом з "колорадськими" стрічками. Сєпари не розраховували, що хтось їм чинитиме опір.

Жодного разу влада не брала участі у придушенні спроб встановити сєпарські маркери у місті. Самообороні допоміг лише батальйон "Дніпро". А потім ‒ з екіпіруванням та вишколом ‒ тоді ще волонтерська "Карпатська Січ". Перша форма, берці, балаклави, каски і "броніки" ‒ це допомога на тоді ще волонтерського підрозділу Олега Куцина. Пригадую, перші збори самооборони, на які принесли декілька великих коробок екіпірування.

Треба додати, що єдиний представник тодішньої влади, якого я бачив ‒ то був Олег Куцин. Він приїхав у кінці квітня для того, щоби впевнитись, що народ хоче боронити своє місто. Мені закарбувалися його слова: "Я не прийду звільняти ваші міста, це маєте зробити ВИ. Я прийшов, щоби не пустити Росію у свою хату. І якщо ви готові боротися ‒ то я вам допоможу!" Це була відверта розмова чоловіків які вже точно знали, що йде повномасштабна війна.

23 травня російсько-терористичні війська спробували атакувати блокпост на в'їзді в Добропілля біля села Золотий Колодязь. Але бійці 93 бригади дали відсіч ‒ ціною трьох життів.

А 13 червня наше місто обстріляли "Гради", загинули двоє цивільних. Це був перший факт застосування російських РСЗВ проти українських міст.

Один із Градів, що обстрілював Добропілля
Один із Градів, що обстрілював Добропілля

‒ Як діяла самооборона Добропілля?

‒ Усе було чітко організовано завдяки Олександру ("Генералу") Єрмакову, який загине 2015 року внаслідок мінометного обстрілу в районі Бахмута. Олександр з побратимом надав нам дві машини, переобладнавши їх під потреби самооборони. "Карпатська Січ" надала нам шість касок і бронежилетів, ми мали дозволи на зброю та карабіни "Сайга". Набоями забезпечували ЗСУ. Чергували позмінно.

На патрулювання нам видавали по два "мента", яким ми ще мали заплатити гроші на відрядження, то були від 60 до 100 грн "на рило". Деякі міліціанти на ті гроші купували всім каву чи їжу ‒ це були виключно ті, що боронили з нами РУВС.

Так, серед правоохоронців того часу теж були люди обов'язку і патріоти України. У той час керівником міліції за нашою вимогою був призначений наш побратим Влад Іллєнко, він здебільшого і допоміг втримати ситуацію в Добропіллі.

‒ Як вишколювалися самооборонці?

‒ Перші навчання можна охарактеризувати таким епізодом. Інструктор запитує у цілої лави самооборонців, хто з нас служив. Вийшли двоє. Тоді запитує, хто вміє стріляти. Виходить іще двоє. "То як ви збираєтеся захищати місто?" ‒ "Якось же захищали досі!" ‒ сміємось у відповідь.

Полігон організували на закинутій базі ГРЕ. Туди було важко добиратися ‒ але там можна було робити що завгодно ‒ ніхто би не почув. Домовилися з господарем кар'єру, він пригнав здоровенний бульдозер, який граючись вигортав дерева з корінням. Коли він закінчив роботи, вирішив перепитати: "Хлопці, а ви за Україну?" Був дуже задоволений відповіддю, тим більше, дали йому постріляти.

Інструктор Хмара і Юрій Кравецький
Інструктор Хмара і Юрій Кравецький

Першим інструктором був січовик "Хмара" з кулеметом, який ми тоді вперше побачили. Також були інструктори з рукопашного бою. Чимало тренувалися зі зброєю, найважче було навчитися декільком видам перезарядки, які давали змогу не загинути у бою. Та всі хлопці впорались на відмінно, бо серед нас не було людей за примусом, були винятково свідомі бійці. Як тут не навести паралель з бійцями УПА та героями Крут, які так само за власним бажанням займалися військовою справою.

‒ Певно, під час чергувань самооборони виникало чимало екстремальних ситуацій?

‒ В мене були дуже надійні напарники ‒ "відбитий" ультрас "Шахтаря" Славко ("Череп") та шахтар на пенсії Микола ("Полковник"). У журналі чергувань самооборони ми фіксували події, що трапилися під час патрулювання. І цікаво, що записи були тільки на наших чергуваннях ‒ іноді на цілу сторінку.

Так, коли стояли на блокпостах, доводилося стріляти і на попередження, і на ураження машини, коли авто неслося без зупинки. При чому якось виявилося, що в машині були й діти ‒ везли ціле авто краденого з "Метро" їдла.

Так само повз блокпост мчав водій, що вивозила з "Метро" побутову техніку. Його син ‒ терорист "ДНР", видно, покликав батька "підгребти" крадене. Як результат ‒ батько зараз сидить.

Також доводилось виїжджати на виклики поліції, бо вони були "деморалізовані". Тож замість правоохоронців доводилося виховувати пияків, мирити сусідів та багато іншого.

Були спроби вилучення зброї у наших хлопців. У результаті бійки у самооборонців відібрали набої. Як виявилось потім, то були "конкуренти" ‒ також свідомі громадяни Добропілля. На той час вони ще й брали участь у боях під Краматорськом і на Савур-Могилі. Потім все залагодилось, вони воювали, а ми ‒ патрулювали.

‒ А скільки часу самооборона перебувала у бойовій готовності?

‒ Десь із липня 2014-го до кінця 2015-го. Потім вона дуже втратила позиції. Трапився інцидент, про який не хочу згадувати. У самообороні виник великий скандал, я здав своє посвідчення, структура розвалилася. Бо частина людей мали на меті збереження цілісності України, а деякі ‒ вигадували, як поживитися.

Вітер змін зніс лєніна
Вітер змін зніс лєніна

‒ Добропілля славиться ще й як місто, в якому завалили першого в області Лєніна.

‒ Так, і саме в Добропіллі зведено першу церкву Київського патріархату на Донеччині. У 2015 році я підняв питання про необхідність побудови церкви у місті ‒ бо не можна було, щоби наших загиблих відспівували російські попи. Микола Стрепоченко із завзяттям взявся за втілення цієї ідеї.

У центрі наразі важко уявити нашу церкву ‒ адже для цього потрібна згода антиукраїнської місцевої влади. Тому підприємець Володимир Антипенко надав землю зі свого поля.

Із 2016 року ми маємо капличку, яку привезли на танковому тралі з Мирнограда. До речі, церква стоїть на найвищій точці Добропілля, та ще й там, де ніколи нічого не будували ‒ чисте духовне місце. Вже затвердили план майбутньої будови. З тим проектом була окрема історія. Один архітектор взяв "аванс" 10 000 і зник, інший ‒ так само. В результаті взяли один з уже реалізованих планів під Рівним, відкоригували відповідно до наших потреб.

Також нам пощастило знайти священика ‒ отця Івана Кравченка, який служить кожен день, а також окрему увагу приділяє військовим, виїжджаючи до них. Сам він родом із Донецька, та під час навчання він втратив можливість повернутися додому, "русскій мір" відняв у нього дім.

Юрій Кравецький
Юрій Кравецький

‒ Юрію, що зараз із настроями у Добропіллі?

‒ Офіційно місто має 35 тисяч населення, однак зараз воно вдвічі збільшилася за рахунок переселенців. Я часто чую їхні сєпарські розмови, таких перевиховую. Та я переконаний ‒ потрібен час. Не на те, щоб зрозуміти і перейти на бік України ‒ вони це вже зробили. А на те, щоби вони промовили це вголос. Вже чимало людей, які колись кликали Путіна, зараз мислять себе лише в Україні. І дехто навіть уже розмовляє українською.

Наша робота дає результати, і що більше сіятимемо ‒ то більше буде наших сходів. А якщо підемо з того поля ‒ знову все заросте бур'яном "русскава міра".

Записала Настя Сніжна