ВО "Свобода"

ENG

7 грудня
Юрій Сиротюк: Наводьмо приціли!
Юрій Сиротюк: Наводьмо приціли!

Збито приціли. Замазано оптику.

Танки грязі не бояться. Вислів відомий. Так само, як українська нація не боїться стихії боротьби. Особливо з великим суперником. Передусім ‒ із найгрізнішим ворогом. Україна не програє у війнах із сильними.

Це аксіома.

Навпаки щоразу стає Великою. Найбільші держави дрижали від "Іду на Ви!" та в холодному поту просинаються від згадок про Конотоп та Жовті Води.

Синергія національної боротьби творить дивовижі.

Хто ще всупереч усьому, з розібраною армією, просякнутими агентурою спецслужбами, владою, що лиш ставить палки в колеса, готовий протистояти Москві і спокійно вести війну вже третій рік?!

Тому українські танки грязі точно не бояться.

Танки бояться сліпоти.

Наразі ворог дуже грамотно веде боротьбу проти українців. Руками своєї агентури у владі, що націю боїться більше ніж Путіна. Олігархами, що знекровлюють країну. Корупційними щурами, що прогризають дно. Іржею інформаційної брехні.

Ворог робить усе, щоби синергію перетворити в ентропію.

А саме соціальна ентропія ‒ це поживний ґрунт для головних пособників ворога ‒ соціальних демагогів та популістів.

За три роки війни найгірше, що зроблено ‒ це замазано світоглядові приціли й навмисне збито ціннісну оптику.

Якщо три роки тому хто "свій/чужий", і що "добро/зло" було зрозуміло кожному, то тепер із кожного роблять "чужого", а зло настільки маскується під добро, що важко втримувати орієнтири. Псевдобоївки й симулякри розривають і знищують соціальні зв'язки.

Повна ціннісна, політична, світоглядова дезорієнтація.

Ворог у Кремлі чи серед власного народу?

Це війна чи торгівля на крові?

І таких питань, де грань між правильно-неправильно затерта настільки, що люди просто втрачають орієнтацію і переключаються на пожирання один одного.

У цій ситуації повернути нації оптику й налаштувати приціли ‒ ключове завдання, щоб танк і далі успішно рухався на Москву.

На мою думку, ця оптика має в бойових умовах бути гранично ясною.

Головною метою є побудова Держави Української нації на українській землі, соціально і національно справедливої всередині, суб'єктного геополітичного євразійського гравця ззовні. Для того, щоб иреалізувати Шевченкову мету-максиму "в своїй хаті, своя й правда і сила і воля", необхідно завершити столітню національно-визвольну Революцію і перемогти Москву.

Будь-хто, хто зазіхає на ключові базові стовпи національної держави: націю, ідентичність, сім'ю, мову традиційні цінності є ворог і має розглядатися виключно в цій оптиці.

А Світлани, Мустафи і Сірожі мають мати в шкалі військових загроз ‒ статус подібний до російських диверсантів.

Бо великої України не хочуть не лише на Сході, але й на Заході. І зараз активно працюють над сценаріями дезінтеграції країни та денаціоналізації нації з мегаагресією щодо головного стовпа нації - традиційної української сім'ї та родини.

Відтак, усі, хто працюють проти української нації (всередині чи ззовні), є такими ж ворогами, як відверті вороги держави, а всі, хто веде наступ на інститут сім'ї та традиційні цінності, ‒ такі ж вороги, як ті, хто займається етнічними чистками на Донбасі.

У тих, хто пропагує ключову зброю російського імперіалізму: язик і моспархат, має бути статус на рівні гіві й моторол. А мародери-олігархи та чиновники, що наживаються на війні, мають не братися в полон, а знищуватися за законами воєнного часу.

Пам'ятаймо: країна потребує не реформ, а завершення національної революції.

Нам бракує не гендеру й толерантності, а стратегічних ракетних військ і націоналізму.

Країні останніх сто років гранично бракує націоналізму як серед найширших верств, так і серед еліти.

Українського націоналізму.

Будь хто, хто бореться проти українського націоналізму ‒ ворог за визначенням.

Тож повертаймо в справний стан оптику! Наводьмо приціли!

І "Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратися назад".

Юрій Сиротюк