ВО "Свобода"

ENG

8 серпня
Юрій Сиротюк: Лише після втрати рейтингу Порошенко згадав про націоналізм
Юрій Сиротюк: Лише після втрати рейтингу Порошенко згадав про націоналізм

Порошенко дав вказівку розробити законопроект про запровадження військового вітання: "Слава Україні!" Зробив це в останній фазі свого керівництва державою, на піку втрати рейтингу. Цим він дуже нагадує пізнього Ющенка, який про Бандеру і Шухевича згадав у присмерку своєї каденції. Пізній Кучма після двох каденцій керування країною теж почав говорити про "націоналізм" ‒ економічний.

Отож це вже закономірність ‒ з набуттям досвіду президенства і набиванням політичних ґуль очільники держави звертаються до націоналізму. Підстави і мотиви ‒ різні, а от причина ‒ одна. Це очевидний природній детермінізм. Нація, що прагне позбутися колоніальних наслідків, та держава, що хоче здобути суб'єктність в умовах незавершеної національної революції, природно і неодмінно мають пройти фазу націоналізму. Це аксіома для будь-якої європейської нації.

Тільки навіщо чотири роки проб і помилок, доки черговий очільник держави не зрозуміє неминучість потреби націоналізму, якщо в країні є націоналісти, які цю неминучість усвідомлюють зі старту? Мають відповідні програми, організації, історію боротьби.

Такий елементарний проект, як зміну звертань і вітань в армії, був внесений націоналістами ще 2014 року. Якби Президентом був Тягнибок ‒ у перший день після інавгурації з усіма наслідками колоніалізму і окупації в армії було б покінчено.

Нині міністр транспорту думає, чи не призупинити рух пасажирських потягів у Росію, але жодним чином не зачіпати барижництво з державою-агресором (вантажні перевезення). Якби Президентом був Тягнибок ‒ будь-який рух людей, товарів і послуг між Україною і державою-агресором було би припинено негайно.

Нині багато просторікують про неефективність Мінського формату. Але якби країну представляв націоналіст ‒ він би з першого дня ініціював консультації з підписантами Будапештського меморандуму.

Націоналіст-Верховний головнокомандувач негайно очистив би силові та владні структури від московської агентури, відродив би природні козацькі традиції нації-воїна та сформував би оборону країни, умовно, за швейцарським зразком, коли кожен член нації був би залучений до священної національно-визвольної боротьби, кожна домівка перетворилася б у фортецю.

Головний внутрішній ворог ‒ олігархат ‒ дуже швидко був би поставлений на місце.

Це все робилось би швидко, системно. Бо відповідні закони написані давно і роками пиляться в парламенті. Але відсутні розуміння і політична воля.

Усе це робилося б не з огляду на рейтинги та соціологічні уподобання, а виходячи з націоналістичного світогляду.

В інакшому разі країну змусять повірити в чергового політичного імпотента ‒ загорнутого в блискучі шати політтехнологій і змову олігархів, щоб він чотири роки бив ґулі собі й нації, нарешті вчергове прийшовши до націоналізму.

Біда тільки, що добра ложка до обіду. Замість того, щоб реагувати на виклики оперативно і на випередження, влада в Україні звертається до очевидних ідей з відставанням у роки й десятиліття. І це в умовах війни, коли часу на подібні "експерименти" і зволікання просто немає.

Тому країна потребує президента-націоналіста. І тоді, звісно, чуда за секунду не станеться, але докорінні неминучі зміни за чотири роки будуть більш ніж видимі та очевидні.

Юрій Сиротюк