ВО "Свобода"

ENG

10 липня
Наполегливість усе подолає
Наполегливість усе подолає

Учасник Invictus Games Євген Олексенко ("Тур") ‒ про війну, поранення, спорт і нові рекорди.

Чотири роки тому в Олімпійському парку королеви Єлизавети (Лондон) принц Гаррі, монарх, який служив в армії Великобританії і побував на війні в Афганістані, виступив з промовою перед майже сімома тисячами вболівальників. Ця промова запам'яталася багатьом, оскільки цього разу принц говорив не стільки як член королівської сім'ї, а звертався до присутніх як людина з дійсним ‒ наскільки дозволяє його статус ‒ воєнним досвідом. Головне, на чому він наголосив того дня ‒ незламність солдатів, які пройшли через гарячі точки та зуміли відновитися після поранень завдяки спорту та особистій мужності. Так починалися перші "Ігри Незламних" (англ. Invictus Games) ‒ міжнародні змагання в паралімпійському стилі серед ветеранів, нинішніх військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, травмованих чи поранених під час служби.

У перших Іграх взяли участь близько 400 інвалідів з Австралії, Нової Зеландії, Канади, Німеччини, Нідерландів і ще восьми країн світу. Україна отримала право приєднатися до Invictus Games лише торік як союзник НАТО в миротворчих операціях по всьому світу, а також через воєнні дії на Донбасі. 1 червня відбіркова комісія "Ігор Незламних" оголосила склад збірної України, яка цього року представлятиме нашу державу на міжнародних змаганнях, що відбудуться 20‒27 жовтня у Сіднеї (Австралія). Показово, що до складу 15 членів української команди увійшов і боєць "Карпатської Січі", член "Легіону Свободи" Євген Олексенко на псевдо "Тур". Спорт Євгена ‒ паверліфтинг. У мережі досі можна натрапити на відео, де січовик з зафіксованими на лаві ногами жме від грудей 200-кілограмову штангу.

Нам вдалося поспілкуватися з Євгеном та трішки розпитати про те, з чого почався його шлях військовослужбовця, як зазнав поранення та яке місце займає спорт сьогодні в його житті.

Революція Гідності та запорізька Самооборона

Євген пригадує, як у 2014 році його обурив кількатисячний антиукраїнський мітинг у рідному Запоріжжі. Врешті-решт перші сутички з сепаратистами у Запоріжжі відбувалися ще до Майдану, проте ця була наймасштабнішою. У ті дні він, як і багато інших націоналістів, їздили в Київ на Революцію Гідності. Згодом разом з однодумцями зорганізувалися у Запорізький Майдан. Також у складі місцевої Самооборони патрулювали рідне місто, чергували в адмінбудівлях, які потенційно могли захопити сепаратисти. Цікаво, що утримували облраду разом з працівниками СБУ. В одному зі своїх інтерв'ю Євген навіть розповідає, що була інформація, мовляв, потрібно чекати на повторення "донецько-луганського сценарію" з захопленням облради. Ані зброї, ані бронежилетів ні в кого не було. Коли стало зрозуміло, в яку ситуацію потрапили, до них підійшов працівник СБУ зі словами: "Хлопці, ви тільки не кидайте нас!". Не покинули. Розповідає, що через ті події він зовсім не зневірився, навпаки це ще більше мобілізувало до активних дій.

"Що ж до націоналізму у Запоріжжі, ‒ ділиться спогадами, ‒ то дійсно, нас немало цькували, та це нас лише гуртувало і гартувало нашу волю". Каже, що в місцевих націоналістів можливості завжди були доволі обмежені. Однак переконаний: тоді вони зробили усе, що могли, ‒ Майдан у Запоріжжі переміг.

Євген також зізнається, що раніше більше послуговувався російською мовою. Проте в мовному питанні завжди був однозначним: українська ‒ єдина державна мова в Україні. Коли в місті почали діяти курси з вивчення української мови, вирішив їх відвідувати. Хотів не просто покращити українську, але й просто частіше її чути. На курсах познайомився з деякими хлопцями, які пізніше стали мені соратниками і навіть побратимами.

"Волонтерка", добробат, війна…

"Не можу сказати, коли вперше зрозумів, що війна неминуча. Суть у тому, що вважав цю країну (РФ, ‒ ред.) ворожою завжди", ‒ розповідає Євген. У 2014 році дотримувався такого алгоритму: спершу захистити рідне місто, тоді ‒ Україну. Коли в Запоріжжі ситуація більше чи менше владналася, разом з іншими запорізькими націоналістами задумалися над створенням власного бойового підрозділу. Проте все було не так просто і задумане не вдалося втілити.

Під час першої хвилі мобілізації Євген пішов у військкомат, аби записатися добровольцем, проте йому відмовили ‒ не підходив за станом здоров'я. Вирішив податися у волонтери. Спершу їздили ненадовго і недалеко, та з часом почали заїжджати все далі і далі. Проте задум стати військовиком не покидав. Довго не міг потрапити у різні добробати: у "Дніпро" не взяли через стан здоров'я, у "Донбас" ‒ бо не служив в армії… Згодом таки вдалося потрапити до самоорганізованої "Карпатської Січі".

"На передовій нас лякали "гражданкою""

Дуже неоднозначні спогади залишилися у "Тура" про період, коли карпатські січовики опинилися у розташуванні військової частини у Дніпропетровській області. Це сталося у 2016 році, коли їхній добробат вивели з позиції. Розповідає, що там на "гражданці" не було ні води, ні нормальної їжі. Не було навіть нормального ліжка чи доброго простирадла. Хлопці, які на той час уже побували в найгарячіших точках Донбасу (ДАП, Попасна, Піски, Курахове), очікували іншого. Особисто "Тур" через таке ставлення неабияк обурювався. Замість нормальних будівель жили у наметах. Замість мінімального комфорту грілися коло буржуйок. До того ж там просто не було до чого взятися. Про військові тренування мови взагалі не було. Якраз штучно створене поголовне безділля й стало однією з причин появи у частині великої кількості "аватарів". Згодом, коли "Карпатську Січ" знову вивели на позицію, потрапити в розташування військової частини стало для хлопців не привілеєм, а розцінювалося виключно як покарання.

Поранення і відбір на "Ігри Незламних"

Поранили Євгена неподалік Донецького аеропорту ‒ осколком пошкодило великий гомілковий та малогомілковий нерви. Після поранення лікувався десь три з половиною місяці. Воно було важке, але "Тур" зробив усе, аби знову повернутися до частини. Звісно, до кінця так і не вдалося відновитися. Зараз у Євгена практично не працює права стопа, проте він щасливий, що може самотужки ходити і займатися спортом.

Уже під час реабілітації дізнався від побратимів про Invictus Games. До фронту, щоправда, спортом займався лише на любительському рівні. Цікавився паверліфтингом. На Донбасі особливої змоги підтримувати форму також не було. Лише у Кураховому, куди комбат "Січі" привіз штангу, вдавалося трішки позайматися.

Після першого відбору на Invictus (2017 р.) потрапив у резерв. Проте на цьому зупинятися не став і вирішив спробувати свої сили ще раз у 2018-му. Загалом цього року відбіркові етапи відбувалися у Львові, Одесі та Києві, і завершилися великими національними змаганнями. З трьох сотень учасників Євген став тим, хто увійшов до складу 15 членів української збірної незламних. Розповідає, коли проходив відбір на участь у турнірі в Австралії, не було конкретних нормативів, просто рівнялися на найкращий торішній результат ‒ 188 кілограмів. Як уже згадувалось, "Тур" віджав на 12 кілограмів більше, встановивши новий рекорд.

Плани на майбутнє

Євген ‒ не просто спортсмен, а й організатор. Проводить у Запоріжжі аматорські спортивні змагання з класичного паверліфтингу. Планує вивести ветеранський спортивний рух на професійний рівень.

Наразі ледь чи не увесь свій вільний час присвячує тренуванням. Загалом тренується як класичний триборець (паверліфтинг ‒ комплексна важкоатлетична дисципліна, яка включає жим штанги, присідання зі штангою на плечах та станову тягу). Буває, що тренується п'ять днів на тиждень, утім для підготовки до "Ігор нескорених" обрав собі інший режим: аби не травмуватися та не "перегоріти", тренується тричі на тиждень. Основний акцент робить на жим штанги лежачи ‒ єдина дисципліна, у якій виступатиме в Австралії. На досягнутому зупинятися не збирається: "Завжди хочу перевершити те, що зробив. Маю надію, що восени вдасться показати кращий результат. Терпінням та тренуваннями усього можна досягти".

Кілька тижнів тому Євген отримав звання кандидата в майстри спорту серед здорових спортсменів. Крім того, уже здобув третє та друге місця у чемпіонаті України серед інвалідів. У планах: здобути майстра спорту серед здорових та майстра спорту міжнародного класу серед спортсменів-інвалідів. А ми тримаємо за нього кулаки! Бажаємо не втрачати ентузіазму та спортивного запалу. Віримо, Євгене, що тобі все вдасться.

Спілкувався Ігор Хрипливий Газета ВО "Свобода"