ВО "Свобода"

ENG

11 червня
Ігор Олійник: Свободівець ‒ рушій змін у державі на користь українців
Ігор Олійник: Свободівець ‒ рушій змін у державі на користь українців

Ігор Олійник народився 1989 року. Доброволець "Легіону Свободи", боєць батальйону спецпризначення "Січ". Активний учасник Революції гідности, захисник Конституції. Нині радник Хмельницького міського голови з питань взаємодії з учасниками російсько-української війни. Депутат Ізяславської районної ради від Всеукраїнського об'єднання "Свобода". Волонтер. Одружений, виховує сина.

Ігоря можна назвати чиновником нового покоління: молодий, активний, відкритий та привітний до людей. На стіні біля його робочого місця майже не лишилось вільного місця ‒ там подяки, грамоти та інші нагороди від громадських організацій, волонтерів, спільнот учасників війни тощо. Відвідувачів у радника міського голови чимало, і у кожного свої проблеми, які так зрозумілі Ігореві. Під час розмови він охоче розповідає бойові історії, жартує, але трагічні події назавжди залишили слід в його очах.

‒ В інтерв'ю одному із видань ти сказав, коли йшов добровольцем найбільше переймався, що не залишив нащадків? Нині дружина подарувала тобі сина. Як змінилося ставлення до життя?

‒ Як би то банально не звучало ‒ почав набагато серйозніше ставитися до речей. Раніше міг не роздумуючи поїхати з друзями куди завгодно і коли завгодно. Зараз же несу відповідальність не тільки за себе, а й за дружину і сина. Тому усі рішення ухвалюю виважено, насамперед враховуючи потреби родини.

‒ Чому вирішив іти добровольцем? Не було бажання "відкосити"?

‒ До слова, я маю інвалідність з дитинства (хвора права рука ‒ ред.), тому міг спокійно "косити" вдома перед телевізором. Коли прийшов до військкомату, мені сказали "до побачення". Під час Революції гідності цілком віддавався боротьбі проти внутрішнього ворога ‒ банди Януковича. То ж як міг лишатися осторонь, коли в країні війна? Треба перемагати зовнішнього ворога ‒ "путінську Росію".

‒ Коли пішов на фронт і де воював?

‒ У червні 2014 року. Спершу в Слов'янську. Патрулювали, зачищали місто від сепаратистів і кремлівських найманців. Була "зачистка" і в районі Красного Лиману. Просили керівництво передислокувати нас в місця, де велися запеклі бої. Бо ж ми добробат, а не патрульна поліція. Нас почули і перекинули на другу лінію оборони ‒ Курахове. Однак, так би мовити, неофіційно ми їздили в "гарячі" Піски. Так тривало доки не було поранено бійця з позивним "Хмара". Я їх вивозив із "Чорнотою" (Юрій Черкашин, доброволець Легіону Свободи ‒ ред.) в лікарню. Відтоді в Пісках ми були офіційно. Далі ‒ прорив у Мар'їнці та "зачистка".

‒ Страшно було?

‒ Звичайно.

‒ Як долав страхи?

‒ А як їх можна подолати? Навіть не знаю. Йшов у бій і все.

‒ Який спогад з передової найцінніший?

‒ Почався черговий обстріл наших позицій в Пісках. І так добре гатили, що ми взагалі не могли рухатися з позиції "Едельвейс". Заклинив кулемет ‒ єдина зброя, яка хоч якось дозволяла відстрілюватися і тримати ворога на відстані. Закінчилися набої. Я попросив підмоги у нашого взводу "Сокіл". По рації передав "Чорноті", щоб підніс боєприпаси чи інший кулемет. "Кеп", з яким ми стояли тоді на позиції питає: "Підійдуть?". Кажу, подивись навколо ‒ це нереально. Та через 5 хвилин біжить до нас "Чорнота" та боєць із позивним "Грім". "Чорнота" увесь обв'язаний РПГ. Досі не розумію, як вони до нас прорвалися.

‒ Кажуть, що державне забезпечення бійців на передові бажає кращого? Правда, чи намовляють на владу?

‒ У порівнянні із 2014 роком ситуація покращилась, але рівень державного забезпечення українського війська далекий від належного. На початку взагалі жодної підтримки від держави ми не відчували. Харчів не було, критично не вистачало боєприпасів. Нам привезли АГС, а до нього три гранати. Дали СВД без набоїв. Про що тут говорити? А от Нацгвардія на мирній території ні про що не бідкається.

‒ Волонтериш?

‒ Так. Із останнього ‒ спільно із друзями, свободівцями придбали автомобіль Volkswagen Т4 для батальйону спецпризначення "Січ" (нині у складі полка "Київ"). У хлопців проблеми із транспортом. Найближчим часом повеземо його на передову. Постійно підтримую "Волонтерів Поділля" (Благодійний фонд "Волонтери Поділля". Голова ‒ свободівка Анна Греснюк ‒ ред.) і об'єднання українок "Яворина" на Хмельниччині (голова ‒ Тетяна Бондарчук, дружина героя Небесної сотні свободівця Сергія Бондарчука ‒ ред).

‒ Ти радник Хмельницького міського голови. Куруєш питання взаємодії із учасниками російсько-української війни. Те, що воював полегшує роботу чи навпаки?

‒ Звичайно. Військові не бачать в мені чиновника, а відтак комфортніше себе почувають, більше довіряють.

‒ Які проблеми частіше за все турбують бійців?

‒ Забезпечення житлом і земельні питання.

‒ Котрий ти в черзі на земельну ділянку?

‒ 2569-й (усміхається).

‒ Як оцінюєш рівень підтримки учасників російсько-української війни з боку міської влади?

‒ Давайте порівняємо хоча б рівень забезпечення учасників війни житлом у Хмельницькому та інших містах. Хоча це й не обов'язок місцевих рад, а прерогатива Міноборони, 44 квартири вже отримали воїни ‒ жителі Хмельницького, у тому числі коштом міського бюджету та завдяки успішним перемовинам із забудовниками. У Вінниці, наприклад, "нуль". У інших містах рахунок іде на одиниці, а не на десятки.

‒ Що власне вже зроблено?

‒ Питання соціальної підтримки воїнів в міській раді вирішуємо комплексно. Уже третій рік діє відповідна програма, яка включає більше 30 заходів. Зокрема, з бюджету міста компенсується 50 відсотків оплати навчання у вищих навчальних закладах учасниками АТО та їх дітьми, виплачується матеріальна допомога, родини учасників війни безкоштовно проходять реабілітацію в центрі "Берег надії". Здійснюється виплата грошової компенсації для придбання квартир членам сімей загиблих та осіб з інвалідністю І-ІІ групи. Затверджено Порядок надання статусу бійців-добровольців АТО у м. Хмельницькому. За кошт міської казни встановлюються пам'ятники загиблим. Засновано Почесну відзнаку міського голови "Воля та мужність". Це лише кілька прикладів.

‒ Роботу в міській раді ти поєднуєш із депутатством в Ізяславській райраді. Охарактеризуй роботу районної ради загалом і депутатів-свободівців?

‒ Більшість в раді, її керівництво ‒ без перебільшення аморфна маса, яка просто голосує за рішення, що виносить РДА із погодженням з ОДА. Для них неважливі наслідки. Депутатів-свободівців троє, але до нас дослухаються і нерідко радяться.

‒ Ізяславська районна рада вимагатиме від парламенту ухвалити Антиолігархічний пакет докорінних перетворень?

‒ Звичайно. Відповідне звернення ми вже зареєстрували і розглянуть його на найближчій сесії.

‒ Думаєш, усі депутати підтримають відповідне звернення?

‒ Далеко не всі. Не підтримають "кишенькові" партії олігархів ‒ БПП, "герегівці". Проти своїх покровителів вони ж не проголосують.

‒ До 25-річчя ВО "Свобода" ти отримав найвищу партійну нагороду ‒ золотий значок. Як давно ти долучився до лав націоналістів? Що для тебе означає бути свободівцем?

‒ У партії з 2009 року. Свободівець ‒ рушій змін в державі на користь українців.

‒ Віриш у те, що лише справжній націоналізм може врятувати Україну від нищення та зазіхання Кремля?

‒ Скажу більше, я вірю, що "Свобода" ‒ єдина надія українця на перемогу на своїй Богом даній землі.

‒ Поза політикою та міською радою чим захоплюєшся?

‒ Поза політикою та роботою я ‒ батько. Також захоплююсь полюванням.

‒ Основні життєві настанови, які даватимеш сину.

‒ Насамперед, бути чесним перед собою. І як кожен відповідальний батько не можу оминути такі питання вживання спиртного, куріння, брехні тощо.

‒ І бути патріотом України?

‒ Для свободівця це настільки природньо, що я навіть не вважаю за необхідне нагадувати.

Розмовляла Анна Мунько