ВО "Свобода"

ENG

12 травня
Ростислав Мартинюк: Україна стає центром наймасштабнішої конфесійної зміни в Європі
Ростислав Мартинюк: Україна стає центром наймасштабнішої конфесійної зміни в Європі

Розмова про перспективи й наслідки створення єдиної помісної православної Церкви.

Верховна Рада підтримала звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу (указ) про автокефалію Православної Церкви в Україні. Нині наша держава як ніколи близька до нівелювання впливу московської Церкви й початку об'єднання українських християн. Які є причини сподіватися на позитивне рішення Константинополя, як це вплине на весь православний світ і яка робота й місія тепер постає перед Українською Церквою та державою, спілкуємося істориком і релігієзнавцем Ростиславом Мартинюком.

‒ Помісна автокефальна Церква ‒ це адміністративний устрій будь-якої православної Церкви, ‒ пояснює Ростислав Мартинюк. ‒ Створення автокефальної Церкви відбувається після відновлення або створення держави. Кордони будь-якої автокефальної православної Церкви формуються услід за державними кордонами, а не навпаки. Автокефалія ‒ це не богословське, навіть не суто церковне, а більше адміністративне питання. Тому держава завжди бере безпосередню участь у вирішенні таких питань.

Синод Вселенського Патріархату відбувся минулого тижня в четвер і п'ятницю, і в його рішенні зазначено, що починається процедура розгляду, а відповідно ‒ надання Томосу про автокефалію Українській Церкві, зважаючи на звернення багатомільйонної православної громади, ієрархів Православної Церкви, парламенту і Президента.

У рішенні не згадали про єпархії російської православної церкви в Україні, про так звану УПЦ МП. Фактично вона не є навіть суб'єктом церковно-державних стосунків із Константинополем. Це добрячий ляпас Московській Церкві, яка до початку війни мала в Україні цілковиту монополію на контакти з державою та на формулювання релігійного порядку денного в Україні.

‒ Раніше ВР уже зверталася до Константинополя з проханням про надання автокефалії. Тепер з'явилися реальні передумови для позитивного рішення Патріарха Варфоломія?

‒ Політична, релігійна і конфесійна кон'юнктура постійно змінюється. Особливо через неоголошену війну з РФ на сході та санкції проти Московії… Тому зараз зорі стали якнайкраще.

Насправді між цими двома зверненнями відбулося багато важливих подій. По-перше, Вселенський Патріарх готовий дати відповідь Росії за спробу зриву Критського Собору в 2016 році. Тоді Патріарх Варфоломій проводив православний Собор, який не проводили уже 1000 років. Підготовка тривала 50 років з 1960-х років. Москва зробила все, аби цей Собор не був повний. Вона вплинула на чотири православні Церкви (Болгарську, Грузинську, Єрусалимську, Сербську), і ті не поїхали на Собор. Очевидно, Варфоломій і його дипломатія тепер дають адекватну відповідь на такі дії Москви.

Друга і надважлива обставина. Київський патріархат торік 13 травня оголосив про створення екзархату (окрема адміністративно-територіальна одиниця Церкви за кордоном) на території країн Євросоюзу. Лише за останній рік до складу екзархату увійшло близько 50 православних парафій по всій Європі.

Потрібно розуміти, що Вселенська Патріархія вважає себе конфесією, яка контролює всі діаспорні утворення православних. Той факт, що УПЦ КП почала активно діяти в країнах Європи, де Вселенська Патріархія і так має серйозну конкуренцію інших патріархій, мав дуже велике значення. Для Вселенської Патріархії ‒ це, з одного боку, небезпека втратити свої парафії у Європі, а з другого ‒ нагода залучити до себе такого потужного союзника як Київський патріархат.

Варто також згадати про вплив президента Туреччини Ердогана. Насправді Варфоломій ‒ громадянин Туреччини, і центр Вселенської Церкви розташований у Туреччині, а тому тамтешня влада завжди впливала на церковну політику Патріарха. Мало того, московська дипломатія от уже 300 років веде безперервну дипломатичну роботу в Туреччині, 300 років існують виняткові відносини між Туреччиною і Московщиною, хай на позір вони й видаються проблематичними.

Це давало змогу Москві вирішувати чимало тонких або маловідомих загалові питань, зокрема й щодо контролю за активністю Вселенської Патріархії. Фактично зараз відбувається парадокс, адже московська дипломатія з її можливостями нікуди не ділася.

Підсумовуючи, назву три фактори, що стали передумовами отримання автокефалії. Перше ‒ це відповідь Константинополя Москві за спробу зірвати Собор на Кіпрі 2016 року, другий ‒ криза РФ через санкції та неоголошену війну з Україною й нівелювання її впливу та авторитету, і третій надважливий фактор ‒ відкриття в Європі екзархату Київського патріархату й зростання реального впливу УПЦ КП всередині України. Один з найяскравіших успіхів Київського патріархату ‒ створення потужної капеланської служби, яка охопила всі роди військ. Представники УПЦ КП обіймають до 80 % всіх капеланських посад.

‒ Фактично після позитивного рішення Константинополя зміниться мапа усього православного світу. РПЦ може втратити статус найбільшої православної Церкви, натомість цей статус може набути саме Українська Церква…

‒ За даними опитування, яке проводила нещодавно американська соціологічна компанія, навіть у Дніпрі до вірян Київського патріархату себе зачисляють 60 % мешканців міста. Йдеться про Дніпро, де російський прапор замайорів над міською радою раніше, ніж у Донецьку. За чотири роки війни там залишилось лише близько 20 % вірян Московського патріархату. Ще десять років тому Московська Церква там не те, що домінувала, там парафій Київського патріархату практично не було.

Фактично Україна стає центром найбільш масштабної конфесійної зміни у Європі. Вже сьогодні УПЦ КП навіть без УАПЦ, яка також звернулась до Вселенської Патріархії, ‒ це фактично третя за розміром православна Церква у світі після Московської і Румунської. У перспективі на базі Київського патріархату будуть об'єднані до 90 % парафій і єпархій, які сьогодні існують в Україні, включно з московськими.

Звичайно, сьогодні також необхідні рішучі дії української влади. Олег Тягнибок говорив зокрема про те, що можна поза міжнародною дипломатією зробити чимало кроків, які допомогли б українській Церкві стати сильнішою і захистити безпекові інтереси України. Йдеться про перереєстрацію фейкової організації УПЦ МП на Російську православну церкву в Україні і заборону застосовувати прикметник "український" до релігійних організацій, центр яких розташований за кордоном. Також потрібно змінювати статус українських святинь, які досі перебувають у довгостроковій оренді в Московської Церкви. І третє ‒ заборона представникам Московської патріархії здійснювати релігійну діяльність в межах силових органів та інших державних органів влади.

Тобто треба наводити порядок всередині України силами самого Президента. Він цього не робить… Будемо сподіватися, що Томос від Константинополя спонукає-таки реалізовувати ті кроки, які перелічив Олег Тягнибок.

Ще на одній важливій деталі хотів би наголосити. Досі незрозуміло, до якої конфесії належить сам Порошенко. Усі ми знаємо, що він був активним вірянином саме Московської Церкви. Тепер можна хіба припускати і сподіватись, що його звернення до Константинопольського Патріарха стало фактичним відходом від УПЦ МП. Переконаний, що треба закріпити законодавчо вимогу про те, щоб кожен державний службовець, який обирається чи призначається на певну посаду, зазначав свою конфесійну приналежність. Так, свобода совісті ‒ це бути тим, ким ти є, але це також право громадян знати конфесійну приналежність людей, що керують країною.

До прикладу, в Німеччині чи Фінляндії кожен громадянин зазначає навіть у податковій декларації свою конфесійну приналежність або атеїзм. Відсоток з твого доходу можуть навіть перераховувати на парафію, яку ти відвідуєш. Так усувається корупція у самій церковній структурі. Томос ‒ це тільки поштовх до того, щоб переглянути і налагодити церковно-державні стосунки в Україні.

‒ Чи відомо, якою може бути процедура набуття статусу автокефалії? Чи потрібна на це згода і визнання всіх автокефальних православних Церков?

‒ У світовому православ'ї єдиний, хто має право надавати автокефалію ‒ це Константинопольський Патріархат. Якраз цю неформальну процедуру, яка діє протягом останніх 1000 років, хотіла змінити Московська патріархія під час Критського Собору. Їм дали чітко зрозуміти, що цієї зміни не буде. Тому всякі розмови про те, що Варфоломій не має права надавати Томос, неправдиві.

В офіційній заяві синоду Константинопольської Патріархії сказано, що розгляд про надання автокефалії відбуватиметься через погодження й інформування усіх очільників 15 автокефальних Церков. Варфоломій чітко дав зрозуміти: навіть якщо Москва буде проти, то рішення все одно буде дійсне.

‒ Якщо навіть Грузинська чи Сербська Церкви, які перебувають під впливом РПЦ, будуть проти, це не завадить процесу отримання автокефалії?

‒ Саме так. Варто, щоправда, згадати прецедент 1995 року, коли влада в Естонії намагалася усунути Московську Патріархію з країни. Тоді було прохання до Константинопольського Патріарха щодо того, аби перейти в підпорядкування безпосередньо Вселенській Православній Церкві. І це було зроблено. Потім був період, коли Московський і Константинопольський патріархи не згадували одне одного під час Богослужінь. Але потім вони поділили Естонію на дві території: одна Церква підпорядковувалась Константинопольському патріарху, а дещо лишилось Московському.

Естонський варіант все ж не пройде в Україні. У нас не буде створено паралельно ієрархій і Константинопольського Патріархату, і Московського. Хоча раніше, ще в часи Ющенка, Москва розглядала такий варіант. 2008 року небезпека реалізації естонського варіанту була. За умовною "помаранчевою" лінією мала бути ієрархія Константинопольської Патріархії, до неї мала влитися вся церква Київського патріархату на чолі з Патріархом Філаретом, якому пропонували стати простим митрополитом ‒ екзархом Константинопольського Патріарха в Україні, а Москва контролювала б весь схід і південь країни. Тобто вже тоді міг би сформуватися умовний кордон, який відтворював би так звану Новоросію для Москви…

2008 року всім здавалося, що ми втратили історичний шанс здобути канонічні права для української Церкви бодай у складі Константинопольської Патріархії. Минуло 10 років, чотири роки війни ‒ і от уже йдеться про визнання української автокефалії, а не створення структур Константинопольської Патріархії в Україні на противагу Московській Церкві. Тому естонського варіанту не буде. Але це був добрий приклад того, що Москва таки змириться з силою, змириться з послідовною позицією, змириться з тим фактом, що в Україні після чотирьох років війни повністю дискредитовані московські церковні структури.

Якщо ми отримаємо Томос від Константинопольської Патріархії, нас чекає довга виснажлива інституційна і церковна боротьба. На цьому не можна зупинятися, це буде лише поштовхом до того, щоб зрозуміти міру своєї відповідальності. Налагодивши внутрішнє церковне життя, ми можемо говорити про місію України в цілому світі, зможемо чітко формулювати свою позицію, яка не буде послаблена якимись непідтвердженими статусами нашої Церкви. Почнеться дуже складна і відповідальна робота. Війна з РФ ‒ це не тільки протистояння на Донбасі і повернення Криму. Йдеться про усунення глобальних небезпек, які стоять перед світом. Російська загроза, потенційна китайська загроза, секуляризація, яка йде від лівоорієнтованих кіл Євросоюзу і США, боротьба за глобальний розподіл ресурсів, розподіл політичних, інформаційних і релігійних впливів.

Розмовляв Святослав Костюк. Газета ВО "Свобода"