ВО "Свобода"

ENG

12 травня
"Український флот не 1991 року постав ‒ наші морські традиції сягають ще часів Київської Русі…"
"Український флот не 1991 року постав ‒ наші морські традиції сягають ще часів Київської Русі…"

Розмова з адміралом Ігорем Тенюхом ‒ до сторіччя Військово-морських сил.

100 років тому, 29 квітня 1918 року, над Севастополем і кораблями Чорноморського флоту замайоріли українські прапори; саме того року у квітні містом пройшла патріотична маніфестація українських моряків. Тому, хоч корабель "Воля", найпотужніший на Чорноморському флоті, підняв український прапор ще восени 1917 року ‒ вслід за крейсером "Пам'ять Меркурія", та століття Українського флоту святкуємо таки цього року. І з цієї нагоди спілкуємося зі свободівцем, адміралом у відставці Ігорем Тенюхом, адже мало хто знає про наші Військово-морські сили стільки, як він.

Історія

"Дійсно, 29 квітня сто років тому, ‒ починає розмову Ігор Тенюх, ‒ кораблі Чорноморського флоту, на яких служила більшість українців, підняли українські прапори, заявивши в такий спосіб, що належать до України. Вони надіслали телеграму Центральній Раді, що переходять у її підпорядкування, але та, на жаль, не відгукнулася на порив українських моряків і не дала відповіді, що приймає їх до складу Збройних сил УНР, які тоді саме формувалися. Після того, як Центральна Рада відмовилася приймати українські кораблі Чорноморського флоту до свого складу, більшовики, спершу розгромивши наявні в Севастополі українські сили, забрали ті кораблі і включили до складу совєтського флоту. Історія вкотре підтвердила, що коли вища влада держави безвідповідально ставиться до своїх Збройних сил, то пізніше вона за це поплатиться, і як правило ‒ втратою державності.

Щоб віддати належне відважним українським морякам, 10 років тому за моїм наказом як командувача Військово-морських сил був створений організаційний комітет, який до 90-річчя підняття українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту підготував меморіальну дошку, а також тоді був встановлений пам'ятник видатному українському флотоводцю Петру Конашевичу-Сагайдачному у Севастополі. На жаль, та дошка провисіла на Графській пристані Севастополя недовго ‒ місцеве населення міста, кероване штабом Чорноморського флоту, а точніше, з Москви, зробило все можливе, щоб ту дошку зірвати. Відбулися тоді й сутички між українськими моряками та проросійськими партіями міста. Але ми все ж випустили пам'ятні медалі до 90-річчя підняття українських прапорів на імперських кораблях і вручали їх морякам. Так ми засвідчували і показували, що український флот створився не з відновленням незалежності України після 1991 року, а що він має давню історію. Тому відзначення 100-ліття створення флоту України сьогодні особливо важливе, бо це насамперед ідейне виховання і демонстрація зв'язку між поколіннями.

Сучасна назва "Військово-морські сили України" виникла з відродженням незалежності в 90-х роках. Коли перший міністр оборони України Костянтин Морозов, сформувавши відповідну групу з офіцерів, надав наказ підготувати прапори видів Збройних сил України, я відповідав за прапор флоту. Отоді й запропонував називати цей вид ЗСУ саме Військово-морськими силами, бо це сучасна абревіатура й охоплює широкі військові поняття. Насамперед ВМС можуть включати багато родів сил і за своєю організаційною структурою не відрізняються від ВМС Сполучених Штатів чи ВМС інших передових держав НАТО. Мою пропозицію підтримали. Це було 1992 року.

Загалом Військово-морські сили України створювалися з нуля, і я маю честь бути одним з тих, хто брав участь у цьому процесі. Бо хай там як, але інші види Збройних сил ‒ чи то Сухопутні, чи Повітряні ‒ все ж існували ще за часів Союзу, і з відновленням незалежності всі їхні частини, штаби, що перебували на нашій території, перейшли до складу України і сформували кістяк її Збройних Сил. А от Військово-морських сил не було ‒ на той час існував тільки Чорноморський флот країн Співдружності, і Росія готувалася привести до присяги той весь флот на вірність країнам СНД. Якби ми допустили тоді таку присягу, то не мали б ані флоту, ані Криму. Але Кравчука таки вдалося заставити підписати указ про створення Військово-морських сил, і відтак почалося велике протистояння між Києвом і Москвою. Зразу в Севастополь вилетіла українська делегація, бо ж насамперед треба було знайти приміщення для штабу, почати розбудовувати організаційні структури. Водночас кілька літаків вилетіло в Севастополь з Москви… Але Україна не відступала, і ми змусили Москву признати наше право на те, щоб та частина Чорноморського флоту, яка базувалася на території України, таки була українською. Щоправда, через політику різних керівників обох держав ми отримали тільки 50 % належних нам кораблів. Мало того, росіяни, передаючи нам техніку, спеціально виводили її з ладу, щоб ми ніколи не могли відновити її готовність. Але ми таки відновили готовність і кораблів, і берегових об'єктів, сухопутної та авіаційної техніки. Зрештою, кораблі, хоч і є одним з важливих аргументів наявності флоту, але найголовніше ‒ це бойова інфраструктура і сама організація, що функціонує на повну силу. Тож з часом ВМС України почали нарощували свою потужність, стали включати різні роди сил, вони також брали активну участь у багатьох заходах НАТО. Зокрема 1997 року відбулися перші багатонаціональні військові навчання на території України під назвою Сі Бріз (англ. Sea Breeze exercise), відтоді вони проводяться майже щороку".

ВМС в реаліях незалежної України

"На жаль, державне фінансування за ці 24 роки не давало змоги в найкоротший термін створити такі Військово-морські сили, які відповідали б тим, що існують у передових державах, а головне такі, які могли б повноцінно виконувати своє задання ‒ захищати територіальну цілісність та суверенітет України. Ще на початку формування ВМС постало питання про будівництво нового сучасного корабля. За часів командувача ВМС Михайла Єжеля (2002 р.) був закладений проект корвета, але вся бюрократія з підготовкою технічної документації так затяглась, що вже й надії на його здійснення не було. Прийшовши на посаду командувача ВМС (2006 р.), я поставив собі як найголовніше завдання втілити цей проект, бо чітко розумів, що тільки нові сучасні кораблі ‒ це майбутнє ВМС України. З офіцерів, які служили б на тих кораблях, виростали б майбутні командувачі і Військово-морських сил, і різних родів ВМС. Отому в найкоротший термін ми завершили оновлений аванпроект цього корвета. Нас не влаштовували ті тактико-технічні дані, які були закладені в попередньому проекті ‒ невеликий корабель, який міг виконувати завдання тільки в економічній зоні Чорного моря. Отож, за наполяганням і за рішенням військової ради ВМС, були змінені тактико-технічні характеристики ‒ по суті, ми з корвета зробили легкий фрегат, спроможний до виконання різних завдань як в морській, так і в океанічній зонах. До будівництва цього корабля було заплановано залучити 226 підприємств України ‒ від Львова до Севастополя, а також планували застосувати передові технології країн НАТО. Відповідно до плану, перший головний корвет мав вийти в море 2012 року. Назви цих кораблів, за пропозиціями командування ВМС, затвердив міністр оборони ("Володимир Великий", "Богдан Хмельницький", "Іван Мазепа", "Іван Богун" і "Святослав"). Це мали бути кораблі з потужною сучасною зброєю (українською і держав НАТО), і це мав бути (і міг бути!) початок справжніх Військово-морських сил України. Та не так сталося, як гадалося. Після 2010 року, з приходом Януковича, проект гальмується. Нова влада змінює заплановане озброєння й обладнання, а для видимості на Миколаївському заводі будують кілька відсіків одного корабля та кріплять на них пам'ятну дошку ‒ мовляв, почали велике будівництво. І на цьому кінець. А в травні 2014 року на засіданні Кабінету Міністрів за пропозицією Міноборони будівництво корабля, відповідно й фінансування, було взагалі призупинено ‒ мовляв, такий не потрібен Україні. 2015 року, щоправда, за наполяганням багатьох впливових політиків і командування Військово-морських сил знов офіційно заговорили про відновлення та продовження цього будівництва, але з отакими темпами ми можемо його втратити. Тим паче, що минуло й так надто багато часу. Виглядає на те, що у влади як не було бажання мати потужний, відповідний для держави у центрі Європи флот, так і нема.

Натомість сьогодні деякі експерти як з цивільного, так і з військового середовищ стверджують, нібито Україні потрібен так званий москітний флот ‒ такі собі маленькі катери. Мовляв, "москітний флот" спасе і зможе протистояти ворожим силам на морі, дати належну відсіч Чорноморському Флоту. Але це неправда, бо в малого флоту зовсім інше призначення, а його можливості залежать і від погодних умов, і від обладнання на тих катерах. Звичайно, такі катери можуть бути в складі ВМС, але, знову ж таки, для виконання інакших завдань ‒ наприклад, щоб відновити контроль на ріці Дунаї. А от для захисту територіальної цілісності вони малоефективні. Кажуть ще про ракетний комплекс на тих катерах, про їхню швидкість, але ж противних має ще потужнішу зброю, та й розташована вона на носіях, що можуть виконувати завдання на всякій відстані за всякої погоди, а от про "москітний флот" цього не скажеш.

Отому потрібно не просто відновити проект корвета, а потрібна чітка державна програма з відновлення військового кораблебудування, і то не на таких заводах, як "Ленінська кузня", а на заводах Миколаєва, які справді спроможні будувати кораблі, хоч і втратили вже дещо в порівнянні з сучасними заводами у світі, але це все можна надолужити ‒ головне, щоб була політична воля".

Український моряк

"Основа Військово-морських сил ‒ моряк, офіцер, який бачить, що має майбутнє, знає, що служитиме на сучасних нових кораблях, свідомий того, яку землю він присягнув боронити. На ставлення до служби впливає й соціальний захист особового складу, наприклад, свого часу українським морякам було багато обіцяно, але так нічого й не зроблено. Багато офіцерів вже звільнилося, і якщо цей процес поглиблюватиметься, то ми втратимо тих, хто має досвід і може цей досвід передати молодому поколінню. А це була б надзвичайно велика втрата.

За нинішнього командування відбувається недостатнє ідейне виховання українського моряка. Хоч відомо, що один ідейний, національно свідомий воїн коштує і ста. Усім же ж рухає ідея, а лиш потім зброя. Бо якщо гасло "Україна понад усе" не є кредом для людини за пультом, то вона той пульт може повернути і проти України. Сильною зброя стає тільки тоді, коли вона в руках відданого державі та своєму народові моряка, офіцера, адмірала, кожен з яких знає українську історію, вихований на національних ідеях і традиціях".

Розмовляла та записала Юлія Дембовська. Газета ВО "Свобода"