ВО "Свобода"

ENG

8 травня
Анатолій Панчук: 20 лютого усвідомили, якщо здамося ‒ будемо рабами у своїй країні
Анатолій Панчук: 20 лютого усвідомили, якщо здамося ‒ будемо рабами у своїй країні

Анатолій Панчук народився 1982 року. Має базову вищу освіту ‒ закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій Університету "Україна". Голова фракції ВО "Свобода" у Хмельницькій обласній раді, очолює Хмельницьку районну організацію об'єднання, член обласного партійного комітету. Керівник депутатської групи "Контроль за використанням земель, її надр, водних та інших ресурсів в межах Хмельницької області". Член постійної комісії обласної ради з питань бюджету та фінансів. Активний учасник Революції Гідності. Рятуючи поранених на Інститутській, отримав снайперську кулю в спину. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Волонтер. Одружений. Виховує сина.

Знаючи історію Анатолія при зустрічі в його погляді мимоволі шукаєш сліди, які залишила куля снайпера на Інститутській. Натомість бачиш перед собою позитивного, усміхненого чоловіка. Він вірить: Майдан не був марним. Готовий рухатися далі, працювати і врешті-решт реалізувати вимоги Революції гідності.

Це питання ставить чи не кожен другий журналіст учаснику Революції гідності, але все ж: за що Ви стояли на Майдані?

Насправді Революція гідності для мене розпочалася з приходом до влади Віктора Януковича. Було очевидно, що він ‒ проросійський політик і намагався зробити Україну якомога більш залежною від Кремля. Тому моя революція почалася з "податкового майдану" у Хмельницькому, коли ми разом із підприємцями виступили проти змін у Податковому кодексі. Потім ‒ захищали українську мову, яку знищували законом "Ківалова-Колесніченка". І вже коли Янукович за одну ніч самовільно відмовився від європейського вектору розвитку України разом із побратимами вийшли на Хмельницький майдан. Звісно, найбільш активний етап революції стартував після побиття студентів у столиці. Люди зрозуміли: так далі не може тривати. Все більше хмельничан виходило на місцевий майдан, а згодом ‒ поїхали в Київ. Ми виборювали систему цінностей ‒ людина й Україна понад усе, а не бізнес-інтереси "друзів Януковича".

Як Революція Гідності змінила Ваше життя?

Справді, драматичний етап Революції гідності 18-20 лютого розділив життя на "до" та "після". Як зараз пам'ятаю перших загиблих ‒ свободівців, яких я знав особисто. 18 лютого біля Маріїнського парку загинув Сергій Дідич, а 20 лютого ‒ Сергій Бондарчук і Микола Дзявульський. Я сам отримав вогнепальне поранення на Інститутській. Усі ті трагедії залишили глибоке переконання, що зупинятися не можна. Україну необхідно змінити на користь українців. Наш люд вартий гідного життя і не повинен поневірятися на заробітках за кордоном. Нині, коли більшість українців шукають кращої долі на чужині, влада продовжує грабувати, знищує національну економіку, перетворюючи Україну на сировинний придаток.

Ви знали, що стріляють снайпери, але все ж пішли під кулі? Чому?

З хлопцями знали, що стоятимемо до кінця, хотіли достукатися до кожного українця. Тож 20 лютого усвідомили, якщо здамося ‒ будемо рабами у своїй країні. Зрозумійте, ми не якісь там "камікадзе" чи "берсерки". Повірте, нам не подобається бігати під снайперськими кулями. Ми йшли рятувати поранених побратимів. Не могли залишити там нікого.

Якщо історія повториться, знову підете на барикади?

Звичайно. А нічого ж не змінилося. Реалізацію вимог Революції гідності треба будь-що довести до кінця.

Чому обрали "Свободу"?

У 2004 році мене вразив виступ лідера на Яворині. До того ж стало цікаво, чому тоді почалось відверте цькування свободівців. Я знав, що у словах Олега Тягнибока не було нічого кримінального чи провокативного, як йому закидали. Почав вивчати їдеологію партії, слідкував за її діяльністю і врешті зрозумів, що "Свобода" ‒ єдина класична націоналістична партія в Україні.

Пам'ятаєте момент, коли вирішили долучитися до лав "свободівців"?

Не те, щоб момент. Це було у 2009 році. Я усвідомив, що країну необхідно змінювати. Але ж "один у полі не воїн". Тому почав шукати однодумців, для яких Україна мала таке ж велике значення. Так долучився до ВО "Свобода".

Навколо націоналістичної ідеології завжди точаться дискусії. Що націоналізм означає для Вас?

Дивіться, переважна більшість розвинених країн сповідують ідеологію націоналізму. Чи то економічний націоналізм, чи інший його прояв. Наприклад, Японія, Ізраїль, Естонія, Литва. Коли говорять про ці країни ‒ відгукуються схвально. Коли ж мова заходить про націоналізм в Україні ‒ відразу хвиля дискусій та незрозумілих обвинувачень. Деякі ненависники всього українського намагаються навіть культивувати фейкову думку про тотожність понять "націоналізм" і "нацизм". Це ж принципово різні речі. Власне для мене націоналізм ‒ це любов до свого, любов до своєї нації. Якщо в нашій державі буде добре українцеві, то й іншим також буде добре. Усі, хто живе в Україні повинні її розбудовувати, докладати зусиль для розвитку.

Нині Ви ‒ голова фракції в обласній раді та очолюєте Хмельницький районний партійний осередок? На родину часу вистачає?

Звичайно, політична діяльність займає чимало часу. Намагаюсь поєднувати, щоб родина якомога менше відчувала брак моєї уваги.

Дружина підтримує партійну діяльність?

Вона розуміє, все що ми робимо з побратимами не для себе, а для наших дітей. Або ми зараз змінимо країну, або перекладемо це на плечі нащадків. І нашому сину доведеться продовжити бій за гідне життя. Я ж хочу дати можливість дітям жити в Україні, а не боротися.

Фракція ВО "Свобода" в обласній раді. Розкажіть про неї.

Фракцію було створено на першій сесії VII каденції. До її складу ввійшли 10 депутатів ‒ досвідчених і професійних націоналістів. Традиційно "Свобода" у обласній раді відзначається дисциплінованістю, високою відповідальністю перед виборцями, одностайністю в ухваленні рішень і баченням шляхів розвитку Хмельниччини. Свободівці є членами усіх постійних комісій облради, а також входять до різних депутатських груп. Ми в опозиції до чинної влади.

Минуло два роки каденції облради VIІ скликання. Назвіть 5 основних, на Вашу думку, досягнень депутатів-свободівців.

Для мене найважливіші досягнення, які пов'язані із захистом інтересів мешканців області. Наприклад, до нас звернулися мешканці села Колодіївка Кам'янець-Подільського району за допомогою у вирішенні питання незаконного розпаювання земель Радгоспу "Колодіївський". Ми їх підтримали. Так само захистили держпідприємство "Пасічна" у Старосинявському районі від рейдерських атак. А в селі Адампіль на нашу вимогу інвестор зобов'язався ліквідувати усі можливі екологічні ризики через будівництво заводу з переробки сої. Також важливим досягнення вважаю продовження обласної програми соціальної підтримки учасників російсько-української війни. У ній передбачили надання 50 тисяч гривень одноразової матеріальної допомоги кожній сім'ї полонених або зниклих безвісти.

Відколи очолюєте районну організацію?

Із 2011 року.

Що вдалося зробити за цей час?

Організація працює в сталому режимі, вирішуємо поточні проблеми. Безумовно, найголовніше ‒ це вибори. На разі, до об'єднаних територіальних громад. Включаємося, коли потрібна допомога в інших районах.

Анатолій Панчук поза партійною діяльністю. Який він? Чим захоплюється?

До Революції гідності я захоплювався футболом. Дивився футбольні матчі і виходив на поле поганяти м'яча. У нас навіть була своя команда. Брали участь у районному турнірі. Після Майдану, на жаль, залишився лиш глядачем (через поранення на Інститутській Анатолій втратив нирку, про що розповідає неохоче ‒ ред.). Люблю читати фантастику, про далекі планети, галактику.

Не стихають розмови про дострокові вибори в серпні цього року. Як оцінюєте їхню вірогідність?

Чи будуть дострокові вибори, на жаль, здебільшого залежить від того, чи вигідні вони тим, хто засів у теплих кабінетах на Банковій і не соромлячись грабує країну. Не секрет, що рейтинги Порошенка та його "Солідарності" на сьогодні не найкращі. І вони про це знають. Тому провладні прогнозовано відтягуватимуть вибори, допоки не кинуть "кістку" простому народові у вигляді чергового "покращення", як то підвищення пенсій аж на 200 грн. Вони діють такими методами, як колись Янукович з Азаровим. Однак об'єднані сили націоналістів почали масштабний рух проти олігархії. Ми хочемо донести до всіх українців нищівний вплив олігархату на нашу державу, яка просто потопає в корупції. Таким чином, сподіваємося, якнайшвидше домогтися перезавантаження влади.

То Ви вважаєте, перезавантаження влади нині потрібне Україні?

Не те що потрібне. Україна кричить про це! Чотири роки після Революції гідності, а віз і нині там. Лиш змінилися обличчя, які так само в ручному режимі розпилюють державний бюджет, намагаються за копійки загарбати стратегічні підприємства під виглядом "прихватизації" та розпродати українські чорноземи.

І наостанок, традиційно про плани на майбутнє.

Повернути Україну в українські руки. Щоби ми врешті змогли жити на нашій землі. І знаєте, щоб ми з побратимами могли зустрічатися не лише на протестних мітингах чи інших політичних акціях, а й просто за дружньою бесідою та відпочинком. Насправді дуже прикро, адже нам так бракує часу звичайне спілкування.

Розмовляла Анна Мунько