ВО "Свобода"

ENG

19 квітня
Ігор Домбровський: Хоч нас мало в раді, але ми дисципліновані й ідеологічно мотивовані…
Ігор Домбровський: Хоч нас мало в раді, але ми дисципліновані й ідеологічно мотивовані…

Націоналісти Київщини ‒ депутати, воїни, волонтери.

Ігор Домбровський з Ірпеня ‒ депутат Київської обласної ради від ВО "Свобода", член комісії з питань регламенту, взаємодії з правоохоронними органами та боротьби з корупцією. У 2014‒2015 роках служив у 72-ій окремій механізованій бригаді ‒ пройшов бої за Маріуполь, Амвросіївку та Волноваху, сьогодні побратимам на фронті допомагає як волонтер, а депутатську роботу вважає так само фронтом, тільки внутрішнім…

Війна і волонтерство

"…Я учасник і Помаранчевого майдану, і потім уже Революції Гідності, сьогодні очолюю місцеву громадську організацію "Самозахист", ми тут в Приірпінні активно боремося проти незаконності, корупції, тому для мене війна ‒ то вже як наслідок Революції Гідності, бо ми мусили себе захистити. Під час революції ми зуміли зламати хребет оцьому напрямку рускомірства, але тут отой випадок, коли досягнути якоїсь вершини легше, ніж утриматись на ній. І зараз саме та стадія, коли ми повинні на тій вершині утриматися ‒ треба захистити свою гідність, якої добилися під час революції. А захищати завжди важче, тому, звісно, треба було йти зі зброєю в руках і воювати. Та я навіть і не думав, що буде інакше. Пішов у березні у військкомат ‒ хотів, щоправда, потрапити в Крим ще коли він не був окупований, та не вдалось. Згодом потрапив у 72-гу бригаду, у піхоту, і там прослужив на посаді заступника командира роти до 2015 року. Коли повернувся назад у мирне життя, то побачив, що й далі треба боротися за нашу державу, тільки вже тут, на місці. Ми, націоналісти, жартуємо собі, що б'ємося тепер в оточенні, бо на сході ‒ ворог, але й навколо нас, у місцевих радах, позалишались ті самі вороги, і їх теж треба перемогти: це і корупція, і місцеві олігархічні клани.

На сьогодні потрохи волонтерю, але не роблю з того особливого пафосу, бо вважаю, що головні волонтери ‒ то ті прості українці, які дають допомогу. Адже ж відомі волонтери, що про них усі говорять, переважно просто займаються логістикою і перевозять те, що збирають прості люди. Звісно, я не знецінюю подвигу всіх тих волонтерів, що ризикують, їдучи під сам фронт.

Але от у мене, наприклад, є знайома бабуся, їй уже 90 років, вона, зустрічаючи мене, дає для вояків на схід то 20 гривень, то 50, а якось баночку меду дала. І мені незручно брати, бо я розумію, що жінка й сама потребує допомоги, але ж вона так хоче зробити внесок в нашу загальну справу…

Маємо в Ірпені групу наших свободівців-волонтерів, є фермери, які навіть не хочуть, щоб називали їхні прізвища, просто просять передати воякам хто сала-м'яса, хто меду, овочів тощо. І хоч я сам служив у 72-й, але радо везу допомогу в різні підрозділи, які перебувають на передовій. Часто, як бачимо, що на блокпості хлопці чогось потребують, то і з ними ділимось. Загалом, коли плануємо поїздку, то анонсую, в підрозділах якого приблизно напрямку побуваємо, але ніколи не кажу конкретно, де саме і в кого саме. Торік їздили раз у місяць, а відправляли іншими волонтерами двічі-тричі на місяць, але зараз армія вже більш-менш забезпечена, хлопці просять везти тільки щось конкретне під замовлення.

Наш осередок бере участь різних військових вишколах, або й сам їх організовує, працюємо і з молоддю, й зі старшим поколінням. В Ірпені створений загін територіальної оборони, я є його командиром. Я також заступник голови обласної "Свободи" з військових питань, очолюю обласний "Легіон Свободи" ‒ до нас приходять комабатанти з різних підрозділів, намагаємося їх до нас долучити, але на умовах не просто такого собі військового братства або розв'язання якихось соціальних проблем, а на умовах також ідеологічних ‒ нам потрібні люди з проукраїнським світоглядом, які готові пожертвувати свій особистий час, відмовитися від якихось преференцій, але будувати Україну тут і боронити її на сході.

Контактуємо і з родинами загиблих, допомагаємо їм як можемо, дуже добре, що наші регіональні організації патронують їх, не кидають напризволяще. Бо ж коли я, умовно кажучи, сиджу в Києві, то мені важко зорієнтуватися, як там родина побратима нашого з Іванкова Олега Габорака, тому подяка місцевим осередкам, зокрема яворинкам, за турботу до родин загиблих героїв.

Загалом багато людей з Київської області долучилися до війни, багато є в добровольчих батальйонах, багато є поранених. Але, на жаль, бачу тут одну важливу проблему ‒ створено дуже багато громадських організацій волонтерського, воєнного напрямку, але між ними нема координації або ж вона дуже слабка, ба навіть часто йде якась конкуренція між ними. Нерідко деякі громадські організації використовують влада, фінансові групи задля своїх бізнесів, для заволодіння земельними ділянками. І такі оборудки в майбутньому можуть призвести до розчарування і зневіри громади до людей у формі. Тому вояки мають постійно підтверджувати свій статус і поки що високу до себе довіру. Я взагалі переконаний, що коли ти вже вбрав військову форму, то мусиш бути дуже відповідальний ‒ ти вже приклад і зразок.

…На фронті бійців засмучує те, що нема руху. Ця окопна війна, ці снайперські дуелі ‒ все воно схоже радше на полювання на наших людей. І через це вони там як вояки деградують, бо воїн, хто б там що не казав, повинен воювати. І вони до цього готові: йти вперед, битися за свою землю. От тільки через непевну позицію керівництва ще не знають, як це робитимуть. Зрештою, вояки також бачать, що країною в час війни керують не військові люди, а торгаші. Думаю, довго так тривати не може, якщо новий командувач не почне пропонувати суспільству якогось вирішення, дії, то будемо мати велику проблему з армією, з боєздатністю. Тому всі ми з усіх рівнів мусимо ставити владі питання про те, як нам звільнити наші території, як нам виграти війну. Якщо ж вона не може дати такої відповіді суспільству, то повинна піти ‒ хай прийдуть ті, що можуть".

Місцева політика

"Я б не називав місцеві процеси політикою, тому що не бачу тут жодної партії, що мала б якусь ідеологію, історію, якусь програму. Це радше такі собі групи за інтересами на місцях. Через наближеність до Києва вони намагаються достосуватися до нових віянь та змін. От зразу після Революції Гідності майже всі "перефарбувалися", почепили на себе національну символіку, але якісно всі ті групи полишалися на тому самому рівні бізнес-інтересів й договорняків, спільних методів проїдання бюджету, дерибану земель. Земельна тема в нас в Ірпені найболючіша, бо всі місцеві групи впливу ‒ бізнесові, і під якими прапорами вони не виступали б, усі мають на першій меті комерцію. А що стосується участі простого українця в так званих місцевих політичних процесах, то він у нас активний, готовий до змін, до роботи задля чогось нового і кращого, але водночас він не готовий до тривалих випробувань. Він настроєний радше на коротку дистанцію, а на довготривалу боротьбу його не вистачає, отому й відходять люди, зневірюються, кажуть, що я, мовляв, уже своє зробив. Оце проблема, яку бачу, зрештою, не тільки в нас, а й по всій Україні. Та найгірше, що всі ті бариги у владі, в судах відчули, що запал в людей падає, що ніхто не покараний за злочини, і вони починають повертатися назад…

Комісія облради, членом якої я є, важлива для всього регіону, до нашої сфери належить і регламент, і депутатська діяльність, яку ми контролюємо, і правопорядок, координація з правоохоронними органами, і, звісно, запобігання корупції. Всі ці питання дуже болючі, бо люди після двох революцій, під час війни потребують приходити до дому і бодай там почуватися в безпеці, знати, що є поліція, яка їх захистить, і що є справедлива прокуратура, чесні суди… Людям хочеться спокійно ростити дітей і планувати своє майбутнє. На жаль, загальне становище ще дуже загрозливе.

На мою думку, це пов'язано з тим, що відбувається своєрідне скочування назад до бандитизму, до корупції, в хаос… Оскільки ми близько до Києва, то в нас дуже багато зосереджено комерційних, фінансових, приватних інтересів багатьох великих груп: і бізнесових, і відверто бандитських, і навіть транснаціональних угрупувань і корпорацій. А тому зауважуємо повсякчасне і щораз тісніше зростання криміналу з владою, з силовиками, самі ті силовики стають криміналом і його очолюють. Намагаємося з цим боротися, але кількість свободівців у Київській обласній раді (всього семеро) не достатня, щоб якось вирішально впливати на становище. І все ж на нас зважають, і ми намагаємося використовувати свою добру репутацію якнайповніше. Бо ми згуртовані, дисципліновані, ну і, звісно, мотивовані. Маємо свою ідеологію та досвід боротьби, і вуличної, і парламентської. Намагаємося реалізувати цю перевагу на місцях, у маленьких селах, селищах, об'єднаних громадах. А якби ми мали хоч третину сил депутатів в облраді, то могли б серйозно змінити саму якість влади. От за це й будемо боротися на майбутніх виборах.

…Вертикаль влади, що існувала за Януковича, коли гóлови адміністрацій та й уся виконавча влада на місцях призначається президентською гілкою, а фактично цими самими клановими групами впливу, збереглась дотепер. І через це кожен голова адміністрації ‒ чийсь, голова облради ‒ чийсь, інтереси ‒ чиїсь, запити до нього приходять ‒ від когось.

От, до прикладу, наш Ірпінський регіон дуже привабливий для земельних дерибанів, тут створилися цілі кланові групи, які вже досить довго визискують край, грабують людей. Вони виступають під різними прапорами, ставлять своїх людей у виконавчу владу, а віднедавна вже й у силові структури. Наприклад, серед забудовників, які в нас в Ірпені пасуться, є й такі відомі одіозні особистості, як Тарута. Він має тут свої інтереси, підтримує міського голову Карплюка ‒ колишнього регіонала. А взагалі нема різниці, чи то БПП, чи якийсь "Народний фронт", чи регіонали ‒ за цими вивісками на місцях сидять роками одні й ті самі люди й вирішують якісь свої фінансові справи, вони така собі політична власність, яка переходить з рук в руки".

Позиції свободи

"Мені здається, що в очах людей, які до нас звертаються, стало більше суму. І тепер вони до нас приходять як до останньої інстанції. Але от мене особисто насторожує, що готові довіряти тепер, коли їм погано, але ж не вміють планувати на перспективу. І вже на виборчій дільниці один чи другий візьме й проголосує за якимись дивними критеріями. Були в мене знайомі, що їм, мовляв, подобаються націоналісти, але голосували… за Кличка, бо той відомий. І не думають, що ж ховається під брендом того Кличка чи якоїсь іншої скороминущої партії, а якраз за ними часто стоять місцеві олігархи. І що далі в села, то легше тим олігархічним групам вдається впливати на людей, дурити їх, багато разів їм щось обіцяти і не виконувати. Або просто шантажувати. От в Іванківському районі на попередніх виборах один з кандидатів просто приїхав у село і, маючи якийсь стосунок до районної адміністрації, сказав, що як не проголосуєте за такого-то кандидата, то ваша земельна ділянка не буде виорана. І це спрацювало ‒ люди проголосували. Але попри все, довіра до нас, до "Свободи" міцніє, і сподіваюся міцнітиме.

…Ми націоналісти, але завжди наголошуємо на тому, що націоналістам важлива соціальна сфера. Адже більшість людей так чи інакше мусять думати про завтрашній день, а для цього треба, щоб була робота, щоб працювала економіка, щоб не було корупції. І будь-який регіон я особисто розглядаю з перспективи робочих місць. А крім того, що в людей має бути можливість заробити, повинні бути на місцях і садочки, школи, лікарні, простір для відпочинку, добра екологія ‒ і тоді буде перспектива в усіх".

Записала Юлія ДЕМБОВСЬКА. Газета ВО "Свобода"