ВО "Свобода"

ENG

28 березня
Артем Заіка: Без волонтерського руху не вдалося б втримати Україну
Артем Заіка: Без волонтерського руху не вдалося б втримати Україну

"Волонтерський Легіон Свободи" на початку війни і нині.

З перших днів відвертої збройної агресії Кремля проти України націоналісти одними з перших ринули всіляко захищати територіальну цілісність та суверенітет держави. Серед них ‒ волонтери-свободівці, які до сьогодні невпинно збирають і возять на передову допомогу, підтримують українських бійців, опікуються пораненими в шпиталях і цивільними на прифронтових і фронтових територіях. Про те, як розпочинали роботу активісти "Волонтерського Легіону Свободи" і як їм працюється сьогодні, нашому часопису розповів координатор волонтерів-свободівців, очільник Луганської обласної організації ВО "Свобода" Артем Заіка.

"З самого початку Революції Гідності свободівці з цілої України на місцях збирали потрібні речі для майданівців, ‒ пригадує Артем. ‒ Згодом, коли Росія анексувала Крим, захопила Слов'янськ, Краматорськ та інші українські міста Донбасу, частина свободівців пішли на фронт, а інші ‒ стали усяко допомагати добровольцям. До речі, першими нардепами, які приїхали на передову, були саме свободівці Юрій Сиротюк і Михайло Головко. Юрко тоді був членом парламентського комітету з питань нацбезпеки та оборони і хотів сам побачити, що насправді відбувається на передовій, а не просто слухати те, що розповідають генерали. З порожніми руками наші депутати приїхати не могли, тому привезли один з перших волонтерських вантажів, який тоді доправили до хлопців на блокпости в Слов'янську. Це вже був первинний волонтерський свободівський рух у межах війни. Потім приїжджали й інші депутати-свободівці, ми були з ними на східному кордоні у бійців, багатьох з яких, на жаль, уже нема серед живих…

Згодом, у липні 2014 року, голова партії запропонував мені координувати волонтерську діяльність, бо дуже багато свободівців долучилися до волонтерського руху, який потрібно було узгоджувати. Адже на той час уже траплялося, що інші волонтери попадали в засідки ворога, плутали блокпости, сигнали GPS, в дорозі їм часто ламався транспорт тощо…

Офіційно "Волонтерський Легіон Свободи" було створено восени 2015 року. Тобто рік ми працювали неформально, проте досить ефективно завдяки тому, що наша робота була побудована на партійній основі. Партійна мережа майже повністю перейшла на волонтерський рух, і я користувався передусім зв'язками з головами обласних організацій партії, щоб координувати діяльність волонтерів. Мабуть, найскладніше було домогтися від людей якихось звітів щодо їхньої роботи. Бо ж волонтерство ‒ це добровільний рух, рух за покликом серця та переконань, тому сформувати тут ієрархічні стосунки чи підпорядкування непросто. Проте ми знайшли механізми, які добре працюють до сьогодні.

Як працюють волонтери-свободівці

"З самого початку наші волонтери працювали за принципом "свій до свого по своє". Майже з кожної регіональної партійної організації наші побратими пішли чи то в добровольчі батальйони, чи в офіційні підрозділи МВС, ЗСУ, Нацгвардію і практично кожен підтримував зв'язок зі своїми районним, міськими чи обласними осередками. Саме так ми збирали інформацію про потреби вояків на передовій. А тоді потреби були дуже серйозні, бо армія була практично голою-босою, і все трималося на волонтерах. Звичайно, свободівські волонтери везли допомогу і спорядження не лише побратимам, а цілим підрозділам.

Сьогодні до роботи наших волонтерів долучається дуже багато прихильників партії, а також чимало інших організацій ‒ кожен обласний свободівський осередок має перелік партнерських волонтерських організацій або рухів, з якими співпрацює. Наприклад, спільно завантажують допомогою автомобіль, який їде на передову, разом збирають кошти, потрібні речі, матеріали, ласощі для військових. Таких партнерських і прихильних до нас організацій є по 20-30 в кожній області. Дуже часто їх очолюють свободівці, але не кожен їх член є активістом чи прихильником партії, або ж активісти цих організацій симпатизують "Свободі" і бачать у нас такий собі стрижень, навколо якого можна об'єднуватися.

Надзвичайно потрібну і продуктивну роботу виконує ВОУ "Яворина", яку очолює Ірина Сех. Можу наводити безліч прикладів, адже кожна яворинська організація блискуча по-своєму. Частиною нашого свободівського волонтерського руху є також фонд "Свобода. Гідність. Перемога" з Івано-Франківщини, волонтерське об'єднання "Свобода-Схід", яке очолює знаний волонтер Сергій Злючий та ін.

Наші волонтери працюють злагоджено й потужно. Якось, пригадую, їхали на передову свободівці з Рівненщини, і в їхньому авто серед ночі пробилися колеса в Первомайському Харківської області. Я дізнався про це об 11 вечора, а вже о 6 ранку наступного дня машина, яка не мала шансів їхати далі, вирушила в дорогу ‒ зателефонував до одного побратима, він знав, що робити, зв'язався з іншим і так далі, поки не впоралися з проблемою. За таким принципом сьогодні й працює "Волонтерський Легіон Свободи"".

Про потреби бійців і збір допомоги

"На сьогодні потреби бійців дещо зменшилися. Бо навіть нинішня влада чудово усвідомлює: якщо військових не годувати, то вони врешті проти неї повстануть. Я безпосередньо спілкуюся з хлопцями, які служать "на нулі", тож знаю, що певне забезпечення зараз є ‒ з'явилися бронежилети, військовий одяг, взуття… Пам'ятаю, як на початку війни ми просто витрясали в Харкові військові секонд-хенди, а кошти, що в нас були, практично всі йшли на закупівлю для бійців зимового одягу, взуття, спальників, наметів тощо. Тоді хлопці реально не мали що вдягти. На сьогодні ж принаймні потреба в одязі відпала, потреба в харчуванні теж відчутно зменшилася. Але військові на передовій, на лінії зіткнення все одно потребують приїзду волонтерів передусім для того, щоб психологічно відпочити. Бо коли ти, сидячи в окопі і чуючи раз по раз, як над головою пролітають снаряди, не відчуваєш, що в тебе надійний тил, то в тебе опускатимуться руки. Тому волонтер сьогодні потрібний не тільки для того, щоб перекривати матеріальні потреби, а й щоб вояк побачив щире усміхнене лице, очі, сповнені віри. Від цього набагато легше морально.

Що стосується матеріальних проблем, то вони, звісно, залишаються. Бо ж війна триває, ідуть обстріли, є поранені й загиблі. Шпиталі до сьогодні дуже потребують волонтерів. Адже саме волонтери знаходять шляхи, як і куди везти вояків на реабілітацію, зокрема за кордон. Частково ці питання вирішує свободівський волонтерський рух, зокрема "Яворина".

Пересічні громадяни також долучаються до роботи волонтерів, але вже набагато менше, ніж раніше. Це найперше тому, що нині люди не мають можливості активно допомагати. Наприклад, у 2014 році Луганська організація залучала по 100-200 тисяч гривень в місяць, бо люди вірили, що найближчим часом Луганськ буде звільнений і вони зможуть повернутися додому, нормально жити та заробляти. Але сьогодні вони вже не вірять у побрехеньки влади про те, що можемо у якийсь мирний спосіб звільнити Донбас. Та й загалом українці зараз більше думають про те, як вижити. І це все відбувається на тлі пафосних заяв влади, що військо, мовляв, повністю забезпечене. Крім того, в наше суспільство також закидають думку, що волонтерство себе вичерпало (пригадаймо зокрема позаторішній виступ Президента на День волонтера про те, що влада нібито впоралася б і без волонтерів…). Коли ж люди чують, що військові вже забезпечені на 150 %, що у війську все чудово, а Президент укотре передав купу танків і літаків, вони кажуть: чого ж я буду допомагати, як держава все зробила, а я ще й податки сплачую!.. Тож обсяги волонтерської допомоги зменшуються, але говорити про те, що це катастрофа, не варто. До того ж люди таки довіряють нашим волонтерам, адже знають, що "Свобода" ‒ та політична сила, яка працює, має сталу історію і совість".

Волонтери і держава

"На сьогодні влада поділила волонтерів на таких собі ручних, на яких чіпляють медалі, яких вітають і на яких вона піариться, і на тих, які не дуже зручні для влади, які говорять правду і з якими владоможцям досить складно. Наприклад, у 2014 році свободівці мали трохи владних повноважень, зокрема Міністерство аграрної політики очолював свободівець Ігор Швайка. Тоді під його керівництвом міністерство організувало на Донбас гуманітарний вантаж з 22 чи 27 вантажних автомобілів з продовольством. Або коли українські військові звільнили Краматорськ і Слов'янськ від банд Гіркіна, миттєво допомогу організував та особисто привіз тодішній голова Житомирської ОДА свободівець Сидір Кізін ‒ і все це без жодного пафосу й анонсів про те, що ось дивіться, які ми, свободівці, молодці.

Волонтерська діяльність ‒ це рутинна щоденна робота. До прикладу, коли наші волонтери їдуть з Івано-Франківська, то повідомляють, кудою вони прямуватимуть, скільки мають вільного місця в автобусі і дорогою забирають допомогу з інших міст. Або ж у Львові є волонтер Володимир Сухорський, який організував цілий волонтерський автоцентр в Слов'янську. І коли у когось з наших волонтерів ламається авто, вони гарантовано отримують допомогу, мають де переночувати тощо. Але такі волонтери не часто отримують медалі. Та головне, що військові й пересічні українці знають: без волонтерського руху не вдалося б втримати Україну у тих територіальних межах, які є бодай сьогодні, і зупинити масовий наступ Московії".

Розмовляла Ярина Тягнибок