ВО "Свобода"

ENG

4 лютого
Юрій Нічиков: Маріуполь ‒ це той випадок, коли місто звільнили, але окупація залишилась
Юрій Нічиков: Маріуполь ‒ це той випадок, коли місто звільнили, але окупація залишилась

Маріуполь справляє враження міста, яке завмерло в очікуванні появи української сили. І йдеться не стільки про військову присутність, як про тотальну (а не формальну) присутність української влади, створення нестерпних умов для сепаратистів та звільнення міста від огидної тіні Ахметова.

Це приморське місто має дороговкази українською, вивіску на вокзалі, на магістральних вулицях ‒ національні прапори. Але розмовна українська серед містян відсутня. Дуже важко розгледіти активістське ядро чи місця сили. Можна до таких зараховувати розстріляні будинки, з яких витурили російських окупантів. І пам'ятні знаки героям російсько-української війни. А як щодо того, що має живити українське ядро, гуртувати і наснажувати на боротьбу?

Про життя у Маріуполі воєнної доби воєнна прес-служба ВО "Свобода" говорить із членом Маріупольської "Свободи", маріупольцем у третьому поколінні Юрієм Нічиковим.

Пам'ятний знак тим, хто віддав життя за Україну
Пам'ятний знак тим, хто віддав життя за Україну

‒ Юрію, розкажіть, як почалась окупація Маріуполя?

‒ Такої окупації, як зараз у Донецьку, в нас не було. Але все могло піти за аналогічним сценарієм. Адже ще в лютому сюди завозили людей з РФ, вони жили в готелях і почувалися як удома.

Після розстрілів на Майдані натовп (із найманців та місцевих) вийшов на вулиці біля міськради. Масово виступила організація "Метінвесту" (належить Ахметову ‒ ред.) під назвою "Іскрєннасть". Вони допомагали дітям вулиці, наркоманам… А потім випустили їх сотнями на вулицю, озброївши битами і скомандувавши "фас!". Це і була та перша хвиля, яка мала штовхнути Маріуполь в обійми Московії. І її організували місцеві депутати, які досі чудово себе почувають у місті.

Біля міськради почали збиратися натовпи, які чіпляли російські прапори. Бували випадки, коли з одного боку ради стояв український мітинг, з іншого ‒ сепаратистський.

‒ А кого було більше?

‒ Росіян. Люди просто боялися виходити ‒ розуміли, що їх ніхто не захищатиме. Самооборони фактично не було.

‒ Який був переломний момент?

‒ Феномен Маріуполя в тому, що тут не відбулося повної зради силовиків.

У березні-квітні напруга наростала. 13 квітня військова частина ВВ відбиває штурм російських найманців. Їх було кілька тисяч, що рушили від міськради. З іншого боку йшли диверсанти.

Частина ВВ чинила збройний опір. Ніде не підтверджено, але в Росію поїхав Камаз із "200". Над містом літали два військових літаки. Вночі не було зрозуміло, чиї це літаки. Навколо лунають одиночні постріли та черги. Війна…

‒ Це були наші літаки?

‒ Так. Тоді я зрозумів, що буде війна і Київ не має наміру віддавати наше місто. Хоча ВВ відбили штурм, частину вивели з міста і в Маріуполі встановилося безвладдя. Міліціянти залишилися. Але вони були з колорадськими стрічками.

Якби частина не відбила атаку ‒ окупанти захопили би зброю, як це було в Слов'янську.

Так само чинила опір ДАІ. На жаль, окупанти вбили начальника при штурмі міської міліції 9 травня. Так чи інакше, спротив у Маріуполі дав можливість військовим оточити місто, не дати зайти великим групам російського спецназу.

Ще одна особливість, яка налаштувала Маріуполь на певну хвилю спротиву ‒ це те, що ми ніколи не любили донецьких. Їх завжди вважали зайдами.

Пам'ятний знак прикордонникам, що загинули в наслідок засідки біля Азовсталі
Пам'ятний знак прикордонникам, що загинули в наслідок засідки біля Азовсталі

‒ Отже, тут є активне ядро українців?

‒ Є активісти, є партії. Але це сонне приморське місто. Активних суспільних сплесків тут немає. Два гігантських заводи, здається, годують місто. Але саме вони і є джерелом покірності й соціальної пасивності працівників. Щойно ти проявиш незгоду з "хазяїном міста" ‒ його ставленики залишать тебе без роботи.

До того ж, вся міська рада ‒ вихідці "Метінвесту". Із 54 депутатів ‒ 45 ‒ "Опоблок", 5 ‒ "Сила людей" і 4 ‒ "Наш край".

Треба ще враховувати той факт, що українців тут небагато. За переписом ‒ ніби 48%, але реально значна частина населення ‒ росіяни або греки. При чому це не асимільовані росіянами українці, а завезені на заводи з Росії. І якщо аборигени ніколи не використовують щодо Маріуполя термін "Донбас", то цей московський люд, який населив місто, вже не відчуває цієї градації. Міф про "героїчний" Донбас формувався тоді, коли вони приїхали на нашу землю.

Маріупольське правління міліції
Маріупольське правління міліції

‒ Коли почався наступний виток окупації?

‒ Другий епізод ‒ 9 травня. Відбулася спроба захоплення міського управління внутрішніх справ озброєними російськими терористами. Унаслідок боїв будівля згоріла вщент. І хоча в місто зайшли військові із технікою, їх відкликав штаб АТО.

Біля міськради нагромадили барикади висотою у два зрости людини. Магазини позачинялися, не було жодного руху в центрі. Цікаво, що ці немісцеві терористи боялися заходити у подвір'я, а тупцювали лише на центральних вулицях.

Після відступу наших сил у місті влади фактично не було. Сепаратистів було настільки мало, що їх могла викинути з міста заводська охорона. Але представники заводів підписали документи про співпрацю з "ДНР".

‒ Як змінилося місто після звільнення Маріуполя?

‒ Частина активістів виїхала і не повернулася, кинувши місто, частина ‒ пішла на фронт.

Невдовзі після звільнення, яке відбулося 13 червня 2014-го, кілька місяців панувало затишшя. На узбережжя приїхала відпочивати вся Донецька область ‒ Макіївка, Горлівка, Донецьк. Думали перечекати, коли в них закінчиться війна. Але окупація триває, і більшість цих людей повернулися додому.

У кінці серпня виявилося, що значні сили російської армії просто переходять кордон і починають окупацію. У цей час було відчуття повної беззахисності. Під сам Маріуполь підійшло серйозне угруповання. Їх відігнали близько 4 вересня. Тоді ми відчули, що таке справжня війна, робота артилерії та інтенсивні бої.

Становище міста залишалося невизначеним весь 2014-й і частину 2015 року.

Маріупольська міська рада. Невідновлена після боїв 2014 року
Маріупольська міська рада. Невідновлена після боїв 2014 року

Перший час відразу за містом була прифронтова зона. Зараз на східному виїзді ‒ прикордонники.

Відчуття безпеки не повернулося. Тривога після обстрілів мирного району у січні 2015-го лишилася. Це може повторитися будь-коли.

Ще один фактор непевності в українському майбутньому Маріуполя ‒ те, що при владі лишилися ті самі "регіонали". Доки не покарано осіб, що вели антиукраїнську діяльність, ‒ Маріуполь не зрушить з місця. Зараз місто перебуває у приватній власності Ахметова, він тут усе контролює. Тому й українофоби мають тут міцні позиції. Більше того, ті, хто брав участь у сепаратистських шабашах навесні 2014-го, спокійно живуть без жодних кримінальних наслідків для себе. Якщо вони хочуть Росію ‒ їм треба дати мотивацію забратися звідси.

Місто звільнили, але окупація залишилася. Попереду багато боротьби.

Записала Настя Сніжна

Воєнна прес-служба ВО "Свобода"