ВО "Свобода"

ENG

4 лютого
Демид Губський: Світ поважає сильних, готових боротися до останньої краплі крові
Демид Губський: Світ поважає сильних, готових боротися до останньої краплі крові

Очільник Миколаївської "Свободи" про народну довіру, боротьбу з московськими попами та націоналістів, які щороку "вітають" поліціянтів з днем народження Бандери

До подій Революції гідності Миколаївська обласна організація ВО "Свобода" перебувала у стані занепаду. А от сьогодні завдяки кропіткій, злагодженій та перманентній роботі місцевих націоналістів організація не лише відновила свою діяльність, а й увійшла у стадію впевненої санації. Навіть більше. Активність свободівців стала фактором кооперування для органів місцевого самоврядування ‒ з їхньої ініціативи в Миколаєві створено обласну координаційну групу з питань взаємодії підрозділів облдержадміністрації, територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і громадських організацій задля покращення їхньої роботи у сфері охорони громадського порядку та державного кордону. З усього видно, що на цьому націоналісти зупинятися не збираються.

Аби більше довідатися про діяльність організації, спілкуємося з очільником Миколаївської "Свободи" Демидом Губським. Переконані, йому є чим зацікавити нашого читача.

‒ Демиде, почнімо з того, на які проблеми найчастіше наражаєтесь у роботі?

‒ Важко виділити щось одне. Керівники інших організацій наполягають, що в кожної області є своя специфіка, а заразом і характерні, непритаманні іншим проблеми. Я цієї думки не поділяю. Звісно, є певна своєрідність у роботі. Дещо залежить від територіального розташування області, дещо ‒ від звичаїв, які там панували довгий час, утім основна проблематика спільна для всієї України.

Оскільки "Свобода" майже завжди перебуває в опозиції, то найбільшою перешкодою на шляху до нашої мети вважаю не завжди правовий, але постійно потужний опір чинної влади. Особливо сильно ця протидія відчувалася на початку становлення Миколаївської обласної організації "Свободи". Коли ж до влади прийшов Янукович, правила гри змінилися кардинально ‒ розпочався відкритий, нічим незавуальований наступ на націоналістичні сили. Однак, що характерно для нашої організації, ці труднощі нас не лише не зламали, а тільки загартували та зробили ще дружнішими. У той період ми навіть умудрялися знаходити нових однодумців та розширювати осередок. Це була добра школа, яка навчила орієнтуватися у кожній ситуації і знаходити вихід з будь-якого скрутного становища.

Пригадую, як 13 січня 2010 року, коли саме набирала обертів свободівська акція протесту супроти нелегальної міграції, активісти нашої організації протистояли комуністам та місцевому проросійському так званому козацтву. Це були складні два дні, які, звичайно ж, увінчалися нашою перемогою. Навіть більше, "Свобода", яку тоді сприймали за нечисленну вуличну силу, зуміла заявити про себе на повен голос і присоромити комуняк, які називали себе нащадками "непереможних" більшовиків, а на ділі дістали прочухана від 20-річних хлопців.

Додам, що з деякими місцевими буває важко знайти спільну мову. Процес ускладнює не лише культурна різноманітність області, а й соціально-економічна нестабільність. Втомленими та бідними людьми легше керувати, і водночас таких громадян дуже важко заохотити до громадської роботи. Голодна людина не думає про опір! Переконаний, що попри всі розбіжності у бізнесових інтересах, наша влада єдина в одному конкретному пориві ‒ не дати українцям гідно жити та працювати на своїй землі.

‒ А в яких напрямках сьогодні провадите роботу?

‒ Наше завдання, впевнений, нічим не відрізняється від загальноукраїнської місії ВО "Свобода". Мусимо робити все що можна, аби націоналісти якомога швидше прийшли до влади та запустили процес творення держави, про яку ми всі вже так давно мріємо. Звісно, для цього ще потрібно добряче попрацювати. Підґрунтя нової держави мусить бути твердим та надійним, а для цього ще треба якось достукатися до свідомості наших співвітчизників, аби кожен українець, попри економічну скруту, таки знайшов час і замислився над серйозними ідейними поняттями. Ми не можемо дозволити собі прийти до влади неготовими, а в тому, що нам це вдасться, немає жодних сумнівів не лише в нас, але й у найзапекліших наших ворогів. Рано чи пізно, але націоналісти таки проламають цю прогнилу систему і продемонструють співвітчизникам якісно іншу роботу.

Що ж стосується конкретно нашої діяльності, то ми вже багато років докладаємо всіх сил, аби розширити та зміцнити структуру Миколаївської "Свободи". Агітуємо в усіх міських центрах області. У цьому контексті зауважу, що притаманна риса нашого осередку ‒ його висока мобільність. Наші активісти залюбки долучаються до націоналістичних заходів будь-якого рівня.

‒ А який зараз рівень народної довіри до свободівців на Миколаївщині?

‒ Почну з конкретного прикладу. Ще у 2015-му, коли ми брали участь у місцевих виборах, одним з найрейтинговіших наших кандидатів був Юрій Кошковський. Цікаво, що більшу частину свого життя цей чоловік прослужив на території Російської Федерації. Поживши там і усвідомивши ставлення москалів до нас, він обрав шлях українського націоналіста. Під час всієї виборчої кампанії він ходив від хати до хати по всьому округу, де балотувався. Він зауважив, що довіра до свободівців, попри штучно сформований нагатив, тільки зростає. На Миколаївщині більше немає людей, що вірили б у страшних бандерівців, які поїдають дітей.

Водночас ми нікому не нав'язуємо свого світогляду. Цього й не треба. Люди підсвідомо розуміють, що ми не фальшивимо, а дійсно живемо ідеєю вільної сильної України. Якось, коли ми саме роздавали агітаційні листівки, до нас підійшла одна жінка і почала ганити "Свободу", Демида Губського, Олега Тягнибока, націоналістів. Оце їй не так сказали, то не так зробили… Потім дістає 50 гривень і опускає у нашу скриньку з пожертвами для вояків АТО. "Що ж ви нам, таким поганим, гроші даєте?" ‒ запитуємо. А вона нам каже, що ми, звісно, "нігадяї", але не має жодного сумніву, що ми ті гроші не присвоїмо, а дійсно довеземо хлопцям на Схід. Як на мене, це дуже оригінальний та показовий приклад того, як нас сприймають навіть наші опоненти.

‒ Демиде, знаю, що, окрім політичної, ваша організація причетна ще й до природоохоронної діяльності…

‒ Ви натякаєте на той випадок з орланом (наприкінці жовтня миколаївські націоналісти врятували рідкісного червонокнижного білохвостого орлана, сучасна популяція якого у світі сягає 5000-7000 пар, ‒ ред.)? Признаюся, скільки б ми не проводили велелюдних мітингів, смолоскипних маршів чи пікетів, про нас ще ніколи стільки не писали різні ЗМІ, як після випадку з цим птахом. Зараз розповім передісторію…

Річ у тім, що значна частина наших активістів належать до різних природоохоронних організацій. Власне, ми зруйнували міф про політиків, які тільки те й роблять, що безвилазно сидять по своїх кабінетах. Навпаки, ми дуже часто усією свободівською громадою ходимо допомагати будувати вольєри, доглядати за безпритульними тваринами, прибирати територію тощо. Зрозуміло, що в нас сформувалася відповідна репутація. Тому небайдужі містяни й звернулися саме до нас, коли побачили, як червонокнижного орлана-білохвоста утримують у неналежних умовах.

Нам таки вдалося переконати чоловіка, який вважав себе власником цієї тварини, повернути її у природу. Утім птах був у такому стані, що випустити його на волю означало б те саме, що приректи на загибель. Вирішили відвезти його в Миколаївський зоопарк на огляд до ветеринарів. Зараз він ще там. Наскільки мені відомо, птах уже знайшов собі пару і скоро можна буде чекати на їхнє потомство.

‒ Відомо, що в Миколаєві триває судилище над добровольцем, "кіборгом" Геннадієм Дубровим, якого ледь не засадили за ґрати на 6 років. Чому судові засідання у цій справі так часто переносять?

‒ Їх переносять, бо сторона, зацікавлена в ув'язненні Дуброва, вже не може легко, як раніше, відвідувати судові засідання. Основний фігурант, який оголосив себе потерпілим у цій справі ‒ депутат Миколаївської облради Сергій Чмирь (Дубров спробував люструвати Чмиря по-народному ‒ кинути у сміттєвий бак, ‒ ред.) ‒ засвітився в кількох корупційних скандалах і сьогодні переховується від слідства.

Радію з того, що нам таки вдалося домогтися значного згромадження небайдужих активістів на судових процесах проти Геннадія. Завдяки цьому його відпустили під заставу, а згодом і взагалі не продовжили запобіжної міри. Тепер усі перипетії він переживає на волі. Зрозуміло, що це постійний стан очікування якогось лиха, але він принаймні не сидить за ґратами. Судова справа може тривати роками. Мені страшно уявити, що весь цей час він міг сидіти в СІЗО, а негідник Чмирь, якого, до речі, не так давно піймали п'яного за кермом, розкошував би собі на волі.

‒ Миколаївщина взагалі славиться добровольчим мілітарним рухом. Нещодавно з лекціями ваші краї відвідав Денис Шелер, хорват, який з власної волі пішов воювати за Україну. Вам вдалося його послухати?..

‒ Його лекція направду мене вразила. Передусім тим, що цілий свій виступ він послуговувався тільки українською мовою. Звичайно, з сильним акцентом, помилками, але всі розуміли, про що він говорив.

Його виступ можна розбирати на цитати. Найбільше мені сподобалася теза про духовну стійкість та силу українських добровольців, що є наслідком добре виконаних внутрішніх імперативів. На той момент, коли вони (перші добровольці, ‒ ред.) йшли воювати, ситуація була жахлива. Хлопцям мало здаватися, що цілий світ проти них, проте вони зуміли вигартувати такий дух військового братерства, що не лише дали відсіч ворогові, але й отримали підтримку від бійців-іноземців. Світ поважає сильних, готових боротися до останньої краплі крові.

Українські воїни-добровольці ‒ той сегмент людей, які особливо гостро відчувають несправедливість. Хтось просто бачить проблему і обурюється, а ці люди не лише її помічають, але й втручаються, аби її подолати. Для них війна триває постійно, а не лише коли вони на сході. Нещодавно миколаївські націоналісти разом з воїнами АТО припинили незаконне будівництво храму Московського патріархату.

‒ Тоді, здається, без силових сутичок не обійшлося…

‒ Річ у тому, що місцеві попи Московського патріархату надзвичайно зухвалі. Вони вже звикли до свого повновладдя. Не знаю, як в інших областях, але в Миколаївській їхні проповіді здебільшого мають або антиукраїнський характер, або вони відверто і недвозначно настроюють людей проти інших церков. Скажу більше! На території військової частини легендарної 79-ої окремої десантно-штурмової бригади стоїть церква МП, і тих, кого москалі вбивають на фронті, відспівують московські попи. Це неприпустимо!..

Коли ж торік активісти виступили проти незаконного зведення храму Московського патріархату, на них напали прихильники російської церкви. Свободівці Ользі Колесник навіть розбили каменюкою голову. Я й сам глибоко віруюча людина, утім парафіянам МП очевидно притаманні ознаки релігійного екстремізму. Людей просто зомбують.

‒ Для тих, хто цікавиться свободівським життям Миколаївщини, не таємниця, що в місцевого осередку є одна цікава традиція. Розкажи…

‒ (Сміється) Так, дійсно є звичай. Щороку в перших числах січня наші активісти вивішують червоно-чорний стяг над Миколаївським обласним управлінням поліції. Почалося з того, що раніше правоохоронці не втрачали нагоди "привітати" нас зі святами. Якось, пригадую, вони нашого активіста буквально на руках винесли з партійного офісу. Тому миколаївська молодіжка замислилася, як би то привітати й правоохоронців з днем народження Степана Бандери, а заодно з Новим роком… Вирішили прищепити їм щось сакральне і вічне ‒ любов до вітчизни. Зрештою, якщо на такому органі не висить червоно-чорний стяг, то про що мова?..

Адекватні поліціянти ‒ так, є й такі ‒ сприймають це як своєрідний тролінг і не прагнуть ворожнечі. А для нас це означає значно більше. Інколи правоохоронці вдають, що не помітили стяга, але цього року нам навіть хотіли інкримінувати незаконний мітинг, однак наші хлопці ‒ свого часу ми проводили лекції з протидії поліцейському свавіллю ‒ швидко розставили крапки над і. Тож традиції дотримано, а над миколаївським відділом поліції досі майорять червоно-чорні кольори.

Ігор Хрипливий. Часопис ВО "Свобода"