ВО "Свобода"

ENG

2 лютого
Ігор Янків: "Претензій до "Свободи" не було ‒ були технологічні закиди наших суперників…"
Ігор Янків: "Претензій до "Свободи" не було ‒ були технологічні закиди наших суперників…"

Голова Партійного Суду ‒ про націоналістичне сьогодення, про політичні загрози і перспективи.

Ігор ЯНКІВ, голова Партійного Суду ВО "Свобода", ‒ з тих, хто в націоналістичній політичній силі не просто від самого початку, він ‒ один з її творців. Він активний учасник всіх революцій, що відбувалися в новітній історії України ‒ від студентського голодування 1990 р. до Революції Гідності. Саме на нього свого часу низькопробні журналісти намагалися навісити щонайабсурдніше звинувачення ‒ участь у стрільбі на Майдані, і то тільки на тій підставі, що Ігор Янків ‒ кандидат у майстри спорту, щоправда, з шахів.

Майдани і розчарування

"Питання про розчарування чи за­­­чарування в політиці не повин­но виникати взагалі. Розчарований просто закінчує політичну кар'єру. Що стосується Революції Гідності, то ми, тобто "Свобода", були на Майдані від початку і до завершення, і робили все, щоб революція перемогла. Інша річ, що ми змушені були координувати свої дії з іншими учасниками, а в таких випадках завжди виникають певні непорозуміння, тим більше, коли мусиш співпрацювати з людьми, ідео­логічно чужими. Проте в нас була спільна мета ‒ усунути режим Януковича, і ми того таки досягли, хоч подальші наслідки не такі, як очікували, а ціна, можливо, була занадто висока.

Та й щодо наслідків ‒ то ж уже фактично прописна істина, яку висловив ще шотландський історик Карлайл, що революцію задумують одні, роблять другі, а користають з неї треті. І ми, маючи досвід попередніх революцій, розуміли, що так воно може бути й тепер. Але відступати не було куди, а в умовах Революції Гідності надважливою була перемога на конкретному етапі ‒ усунути Януковича. Хоч, звісно, всі наші кроки тоді були пов'язані з подальшим розвитком країни, і ми як політики мусили дивитися вперед і все продумувати. Це насамперед стосується того, чим нам чи не найбільше дорікали: що ми не надто радикальні, що ми вже мали взяти штурмом Адміністрацію Президента тощо…".

Претензії до "Свободи"

"Претензій до "Свободи" не було ‒ були технологічні закиди наших а-ля партнерів-суперників, які через засоби масової інформації шили нам просто абсурдні звинувачення. ЗМІ в нас, на жаль, працюють не заради того, щоб добутися істини чи з'ясувати обставини, а як засіб певних політиків технологічно досягнути якоїсь мети. Тоді, після Майдану, такою метою було очорнення "Свободи", особливо потужно та лавина пішла після 31 серпня. Але "Свобода" ‒ це не технологічний проект, як більшість із теперішніх партій. Ми все ж таки формувалися понад 25 років… Мало того, за всі роки незалежності єдина партія, в якої не змінилися позиції й погляди, це якраз ВО "Свобода". Якщо зараз взяти список парламентських партій і тих, що претендують на участь у виборчих перегонах, то буде видно, що ми ‒ єдина ідеологічна партія, яка позицію не змінює: що ми говорили 26 років тому, те й кажемо тепер. Звичайно, беремо до уваги розвиток ситуації в країні, але в рамках нашого світогляду. Зрештою, багато з тих завдань, які ми ставили собі на початку нашого політичного життя, ми вже зуміли виконати".

Перезавантаження парламенту-2014

"Я в тому парламенті пропрацював понад два роки, і жаліти за ним точно нема чого. Теперішній склад ВР теж не кращий, але зате з попереднім парламентом ми позбулися цілої зграї антиукраїнських, антидержавних політиків, і частина з них, як знаємо, зараз або в Криму, або десь у Росії. Звичайно, що працювати з тими людьми, та ще й після революції, навіть морально було неможливо. Перевиборів вимагало і суспільство, і це було логічно: після зміни Президента має помінятися парламент, уряд. Це схема цивілізованих країн, її треба триматися, як формули. Інше питання, що в післяреволюційний період парламент та уряд треба міняти якомога частіше. Це стимулювало б тих людей, які приходять до влади, працювати продуктивніше і дало б змогу усунути від влади "випадкових" людей, які прийшли на хвилі революції. Натомість теперішня владна верхівка цим не переймається, її основна мета ‒ довше протриматися у владі для вирішення здебільшого своїх приватних питань…".

Відповідальність виборця

"Україна сотні років була під гнітом загарбників та окупантів, у нас вільних виборчих процесів як таких практично не було. А ці 26 років, коли дивитися глобально, не такий уже й довгий період ‒ це тільки-но одне покоління досягло права голосувати і виросло в нових реаліях незалежності. Тим часом у нинішніх виборах беруть участь два-три покоління українців, вихованих ще на прикладі совєтського вибору без вибору. Їм важко змінити таку модель мислення й поведінки. А до всього ж тепер разом з можливістю обирати появилася велика кількість технологій, які впливають на думку людини, маніпулюють нею. Тому не зовсім коректно звинувачувати людей, що вони якось не так голосують. Просто виборця треба вчити, і це загальне державне завдання. Теперішня влада, як і всі попередні, робить все для того, щоб у людей було поменше вільних самодостатніх думок, щоб виборець загубився і вибирав з того, що йому підсунуть. Зубожіння більшості населення країни теж безпосередньо використовують у виборах. Також механізм підрахунку голосів у нас зовсім не змінився: який мали на початку незалежності, той маємо й тепер, бо це дає можливість владі регулювати результати виборів".

Свободівці: що солідаризує

"Всі наші організації базуються на ідейному кістяку і майже всі мають довготривалу історію, а це означає, що люди разом працюють подекуди вже понад 20 років, тому й взаємини тут формуються радше родинного характеру. Проте в нас багато нових членів партії і особливо молоді: якщо глянути на наших депутатів, зокрема місцевих рад на центральних та східних теренах, то більшість ‒ це молоді люди, які недавно закінчили виші або навіть ще студенти. Вони як депутати представляють націоналістичну політичну силу, активно обстоюють свою позицію.

Звісно, партія ‒ це живі люди, і бувають моменти розчарування, є партійці, які відходять від активної діяльності, є такі, що потім знову повертаються. Це як і в кожному об'єднанні, зрештою, як і в родині: буває, що людина змучується і потребує відпочинку. Проте більшість свободівців залучені до роботи в різних напрямках політичної діяльності, не мають часу ні розчаровуватися, ні сумніватися, бо бачать спільну мету.

Важливий у цьому контексті загальний об'єднавчий процес націоналістів, і зараз він триває досить успішно: ми з іншими націоналістичними організаціями проводимо спільні акції, узгоджуємо свої дії. Таке порозуміння в націоналістичному середовищі у нашій новітній історії ‒ це серйозний крок і досягнення. Зараз ми на такому етапі, коли можемо сподіватися на те, що вийдемо на найближчі вибори єдиною силою. Власне, це теж консолідуючий фактор для цілого націоналістичного середовища".

Завдання

"Наше основне завдання, цитуючи програму ВО "Свобода", "є побудова могутньої Української Держави на засадах соціальної та національної справедливості. Держави, яка посяде гідне місце серед провідних країн світу і забезпечить безупинний розвиток української нації".

Логічно для кожної партії ‒ брати участь у політичному житті країни і перемагати, тобто партія повинна готуватися або до виборчих процесів, або до революційних. На найближчих виборах буде серйозна боротьба, і результати, ясна річ, вплинуть на подальший розвиток України. Тож у "Свободи" попереду багато роботи, бо найближче наше завдання ‒ ввійти націоналістичною потугою в парламент, щоб власне на той розвиток впливати. Адже, попри позитивний зовнішній імідж у вигляді гасла "Слава Україні!" і попри перейменування вулиць та міст, нашу державу поглинають негаразди у всіх сферах.

Війна, відсутність єдиної стратегії розвитку держави, хаос і корупція практично у всіх галузях, безвідповідальність заводять країну в дуже складну ситуацію, і ми маємо запропонувати вихід. Більшість відповідей на це дає наша партійна Програма ‒ "Програма захисту українців", і саме її реалізація дасть змогу змінити країну.

Ще одна глобальна проблема ‒ безвідповідальність політиків за те, що вони говорять і роблять. У нас фактично стало нормою, що більшість нинішніх політиків кажуть одне, завтра ‒ друге, а роблять щось взагалі своє і не несуть ніякої відповідальності. Отому й має прийти до влади сила, що, незважаючи на свої амбіції, таки поставить рамки, і політики відповідатимуть за свою діяльність і бездіяльність".

Прогнози

"Для того щоб "вижити" в сучасному геополітичному становищі Україна повинна стати сильною, унітарною, самодостатньою країною. Слабкість і недолугість теперішньої влади веде до ще більшого занепаду країни.

Ми останні роки активно йшли до Європи, але, як бачимо, користаючись слабкістю нашої влади, окремі євросоюзники вже закидають нам ідеологічні претензії ‒ їм не подобаються наші герої чи наші закони, але вже й тепер проглядаються певні територіальні претензії: хтось хоче автономії, якісь особливі права і так далі.

Вже не кажу про відвертого агресора на сході. З огляду на свої імперські іміджеві позиції, РФ не омине нагоди повпливати й на наші найближчі президентські вибори. Оскільки вона не може фізично ввести армію і захопити Україну, то намагатиметься тут привести той політичний лад, який би був як мінімум дружній до неї. І кандидат, скажімо так, від Москви виглядатиме, можливо, навіть як представник якихось демократичних євроінтеграційних кіл, але дивуватися нема чого ‒ як свідчать останні факти, в нас і біля прем'єрів ходять московські шпигуни…

Дуже серйозна проблема сьогодні ‒ міграція, і брак фахівців (адже чимало їх у пошуках заробітку втікає на Захід) у багатьох галузях ‒ один з її наслідків. Ми в минулому столітті пережили досить серйозні втрати населення: голодомори, колективізація, революції, війни ‒ то було масове фізичне винищення, а тепер ‒ майже насильницьке спонукання до міграції. І це знову ж таки втрата того, що називається інтелектуальною елітою, тих, що можуть думати, творити, досягати, прагнути, а саме такі розвивають країну.

Найгірше, що шукати щастя за кордоном хоче насамперед молоде покоління. Звісно, вони хочуть доброї освіти, реалізації… І це не дивно, бо в Україні часто навіть найуспішніший студент після закінчення вишу опиняється фактично в чистому полі. А ще й економічне становище в нас таке, що найбільша потреба тепер у некваліфікованих працівниках. Щоправда, виглядає на те, що у кваліфікованих теперішня влада і не зацікавлена ‒ їй потрібні не самодостатні люди, а ті, що будуть голосувати за 200 гривень чи за пачку гречки.

Але є й інший аспект з цим поривом за кордон. Оскільки я теж трохи поїздив по світу, то мав нагоду пересвідчитися: де б ми не були, всюди будемо чужі, тільки тут ми завжди маємо право сказати, що це моя земля. І от я хочу, щоб мої діти жили саме на цій землі, мали можливість і хотіли тут вчитися і працювати".

Юлія ДЕМБОВСЬКА. Часопис ВО "Свобода"