ВО "Свобода"

ENG

29 січня
До століття чину Героїв Крут
До століття чину Героїв Крут

29 січня 1918 року в бою під станцією Крути близько чотирьох сотень українських добровольців призупинили наступ чотиритисячного московського війська на Київ. Завдяки чину крутянців було виграно час для підписання Брестського мирного договору. Українську Народну Республіку ‒ право нації на Незалежність ‒ визнали на міжнародному рівні.

Чин Героїв Крут став прикладом для нових поколінь борців за Незалежність. Їхнім подвигом надихалися бійці Української Повстанської Армії, їхній чин дає наснагу в бою новітнім українським героям.

Утім, 100 років тому, як і зараз, недолуга псевдоеліта не зуміла скористатися шансом, який нація виборола для Української Держави. Чому так сталося?

Бо країну вели "безальтернативною" стежкою доктринерства та сліпої віри в силу параграфів, замість опертя на двигун і творців революції ‒ українську націю.

Бо коли нація вже повстала, люди, які волею випадку опинилися на її чолі, гендлювали та бігали домовлятися з одвічним ворогом ‒ московитом. А тодішніх українських революціонерів і добровольців цькували, дискредитували, а потім репресовували.

Роками націоналісти нагадували, що договори з Москвою не варті й паперу, на якому вони підписані. Криком кричали про те, що Кремль рано чи пізно спробує повернути контроль над Україною силою. Попереджали, що Крути можуть повторитися знову, якщо Україна не матиме армії.

І це не прості слова. Це ‒ факти. Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали московитів "братнім народом", а Росію ‒ "стратегічним партнером", ми наголошували у своїй програмі: Москва ‒ наш ворог.

Отож, перша програма СНПУ (ВО "Свобода"), 1991 рік. Цитую:

- "СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід в Україні";

- "Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті";

- "Боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні ‒ одне з першочергових завдань СНПУ".

Як бачите, "Свобода" як і понад чверть століття тому, так і нині чітко заявляє: Москва не "стратегічний партнер", Москва ‒ стратегічний ворог.

І давайте згадаємо: а хто тоді усіляко опирався пророчій правді "Свободи"? Хто волав, що московити ‒ "братній народ", Москва ‒ "наш стратегічний партнер", "флотам бить ‒ флотам дружить", "не розпалюйте", "не провокуйте нашого сусіда"? Чи не ті самі діячі, що зараз при владі, рвуть на собі вишиванки і б'ються п'ятою в груди, які вони "патріоти", "рятівники України", "сильні команди для складних часів"? А тим часом далі гендлюють з агресором.

А що, якби як тоді, так і зараз державою керували не короткозорі гендлярі, а далекоглядні націоналісти? Хіба не очевидно, що не дійшло б і до цієї війни, не було б новітніх Крут на Савур-могилі, в Донецькому аеропорту, Дебальцевому та Ілловайську?

Націоналісти завжди знали не тільки те, що московити нападуть, але і ЯК, ДЕ та ЧИЇМИ РУКАМИ вони готують ці напади. Розв'язаними руками агентури Кремля, руками охамілої від безкарності п'ятої колони.

І ще нагадаю слова Юрія Іллєнка зі статті з пророчою назвою "Війна і Свобода": "На останньому з'їзді ВО "Свобода" мене серед інших свободівців нагородили годинником за плідну працю. Прямо на сцені я подивився на циферблат. Годинник показував війну. Я озвучив те, що побачив: війна вже на нашому порозі. Реальна війна з реальними смертями". Це ‒ 2008-й рік. За шість років до початку війни в Україні…

Але не менш пророче він каже і далі: "Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні". Побачите: так і буде.

Олег Тягнибок, Голова ВО "Свобода"