ВО "Свобода"

ENG

28 листопада
"Вплив інтернету що далі, то тільки зростатиме…" Олександр Аронець: про методи інформаційних атак, про ботів у соцмережах і про майбутнє ЗМІ
"Вплив інтернету що далі, то тільки зростатиме…" Олександр Аронець: про методи інформаційних атак, про ботів у соцмережах і про майбутнє ЗМІ

Пам'ятаємо, як чотири (вже чотири!) роки тому в бурхливі революційні дні ми сиділи, прикипівши до моніторів, і стежили за онлайн-трансляціями з гарячих точок Майдану, які вів свободівець, блогер Олександр Аронець. Сьогодні трішки згадуємо революційні події, але більше говоримо про інформаційну політику загалом і про те, як вона змінилася в руках постмайданної влади.

"Тоді я знімав події всенаціонального масштабу, може навіть і світового, ‒ згадує Олександр. ‒ А це дуже цікаво: і самому перебувати в їх епіцентрі, і ділитися тими подіями з іншими людьми, зокрема у формі онлайн-ефіру, або, як ми то звемо, стріму. Та головне, що мене тоді спонукало ходити і знімати, ‒ це те, що по телебаченню, особливо на початках, або нічого не показували про Майдан, або ж показували викривлено. Зрештою, стрім був і способом залучати людей, закликати приєднуватися до протестів по всій країні. Звичайно, хотілося бути всюди й водночас, знімати впродовж усіх 24 годин на добу. Це фізично неможливо, але загалом, вважаю, я бував в усіх епіцентрах найважливіших подій, часто мені вдавалося фіксувати те, що ніхто інший не зняв. Бувало так, що мене за раз дивилося до 10 млн людей, адже деякі мої ефіри показували і національні телеканали, і навіть деякі міжнародні".

Інформаційна політика: за Януковича і тепер

"Янукович, як пригадуємо, узурпував усі телеканали і безпосередньо контролював їх, тоді діяли дуже брутальні темники. Це спрацювало, як та пружина, яку довго затискали ‒ цензура на телебаченні стала одним з факторів, що призвів до Майдану. А от сьогодні все справді дуже хитро, дуже маніпулятивно. Хоч, на щастя, влада не контролює всіх телеканалів, проте вони належать різним групам впливу, різним олігархи ‒ відбувається таке собі змагання олігархів і їхніх каналів. Той показує одне, той ‒ друге, це дає нам сякий-такий вибір інформації, змогу побачити події якщо не в цілком правдивому світлі, то бодай під різними кутами, і, отже, змогу хоч спробувати скласти собі загальну картинку. Щоправда, дуже часто в підсумку буває так, що інтереси в усіх олігархам збігаються або їм вдається домовитися, і тоді всі телеканали показують те, що вигідно владі.

А от що стосується опозиції, інодумців, то тут усе значно хитріше. Проти них на різних каналах провадяться різні тривалі кампанії, от як, наприклад, останнім часом проти голови Держкіно, свободівця Пилипа Іллєнка. Таке робиться роками ‒ медіавласники намагаються схилити глядача до думки, що от свободівці погані, бо якийсь там експерт сказав, що вони корупціонери та хабарники. Або ж розповідають у сюжеті про корупцію, звучать цілковито негативні коментарі, а тим часом показують кадри чи то з Тягнибоком, чи з якихось свободівських подій. І нібито напряму нас ніхто не звинувачує (бо це тягне за собою судову відповідальність), але негативний контекст у людських головах фіксується: "Свобода" = корупція.

Найбрутальніша була кампанія після 31 серпня 2014 року, коли нас намагалися затаврувати, мовляв "Свобода"" ‒ це терористи. На щастя, ми з цього вийшли, та й люди тоді добре побачили, що ця влада застосовує методи Януковича.

Всі ті брехні, міфи, як снігова лавина, накручувалися й назбирувалися, а потім зупинити того не можна було. І це позначилося на наших рейтингах. Але зараз люди починають міркувати, що "Свобода", може, десь і погана, але ж хто їм про це казав? А це робили спікери партії Яценюка чи Порошенка. А що ті спікери самі зараз роблять? І тут у людей виникає когнітивний дисонанс, вони замислюються, роблять висновки.

Першопричиною невпинного інформаційного тиску на націоналістів впродовж цих років після Майдану, на мою думку, є те, що "Свобода" має принципову й непохитну позицію щодо так званих Мінських угод, які по своїй суті є капітуляцією. Нагадаю, що саме націоналісти постійно проводять протести проти цих угод і пов'язаних з ними антидержавницьких кроків влади; "Свобода" єдина у Верховній Раді 2014 року не голосувала за ті Мінські угоди. І Порошенко, і всі, хто тепер при владі, це запам'ятали, вони знають, що з нами не можна домовитися, як ото з Ляшком: нині, мовляв, робімо так, а завтра ‒ вже як там буде вигідно. От нагадаю, що Ляшко свого часу чи не найбільше кричав проти медичної реформи, а в підсумку, коли владі треба було протягнути закон, то його фракція дала 10 голосів за ту реформу. З нами таке не пройде, і це стосується не тільки питання Мінських угод, статусу Донбасу, а й усіх інших. А ще ця влада розуміє, що "Свобода" може в будь-який момент повернути собі все те, що в неї забрали брудні дифамаційні кампанії".

Інтернет-простір: боти і ломи

"Зрозуміло, що олігархи не просто мають куплені ЗМІ, вони ще й мають цілий штат, і то не один, різних фахівців, а зокрема психологів, які добре знають психологію мас, методи й закономірності впливу інформації на маси. І от одним з механізмів поширення "потрібної" думки, чи то провладної, чи то антиопозиційної, є так звані боти. Якщо за Януковича працювали такі трохи дубові боти, які просто коментували, що "Свобода" ‒ це фашисти чи нацисти тощо, то тепер у влади є свої куплені так звані ломи (це термін виник з російськомовної абревіатури, що розшифровується як "лидеры общественного мнения", тобто лідери суспільної думки). Це приблизно сотня більше чи менше відомих людей (а отже, вони мають свою аудиторію), які під своїми акаунтами пишуть те, що їм приходить у темниках. Працює це так: поширює, наприклад, один з тих ломів допис: а "Свобода" сьогодні не проголосувала за закон про Донбас, значить вона грає на руку Кремлю. Всі інші ломи тим часом і собі виписують на своїх сторінках "міркування" про те, як і чому "Свобода" грає на руку Кремлю. Користувачі Фейсбуку, читаючи цей масовий потік з різних боків, починають міркувати: ага, ці поважні люди всі однаково думають, то, значить, так воно і є ‒ "Свобода" грає на руку Кремлю. Це просто я навів приклад компрометації націоналістів руками ломів, але так само вони прищеплюють всяку іншу, вигідну владі думку. Здебільшого, до речі, ломами є люди, які й не дуже приховують, що працюють на Адміністрацію Президента. Боти часто ховаються за уявними ніками (псевдонімами), вони, як правило, постійно розганяють критику на тих, хто критикує владу, і повторюють те, що ширять оті "лідери думок" ‒ така схема дуже добре впливає на фейсбучну публіку. Все це структурована мережа, всі ці люди сидять на зарплаті. Як від цього вберегтися? Черпати інформацію з різних джерел, зіставляти факти, добре думати над тим, що зненацька стало масово ширитися у стрічці, або ж просто читати сторінки свободівців ‒ ми, як правило, розвінчуємо всі ті брехні.

Звісно, життя Фейсбуку аж ніяк не можна прирівнювати до реального. Хоч я сам активний користувач соцмереж, але переконаний, що треба розділяти Фейсбук і світ звичайних людей поза ним, а таких більше. І хоч би як драматично розгортали свою діяльність боти й ломи, хоч би які вони були впливові, все ж статистично вирішальною є думка тих, хто дивиться телевізор.

Водночас не можна забувати, що є значна кількість людей, які вже не дивляться телевізор і ще політично не визначилися, не підтримують поки що жодну з партій, таких є відсотків 20-30. От з ними і треба працювати в тих самих соцмережах, на інших інтернет-ресурсах, їм треба пояснювати і їх треба переконувати.

Що ж стосується людей, які звикли діставати інформацію з телевізора, але хочуть мати якомога більше правди, то вони повинні щонайменше весь час перемикати канали, слухати новини з різних ЗМІ, зокрема не "зависати" на 112 каналі, бо він зараз цілком контрольований владою. Тобто основне ‒ не зациклюватися на одному засобі інформації.

Але вплив інтернету як джерела інформації що далі, то тільки зростатиме. Та й те саме телебачення буде в інтернеті. Вже сьогодні половина населення світу черпає інформацію саме з інтернету, і здебільшого це молодь. З часом усе більше людей відмовлятимуться від традиційних для 20 століття ЗМІ. Звичайно, це перспектива найближчих 5-10 років, але це насправді зовсім небагато. І ми повинні бути готові до нових віянь, нових обставин в інформаційному просторі".

Спілкувалася Юлія Дембовська