ВО "Свобода"

ENG

10 серпня
Ігор Кривецький: "Свободу" намагалися знищити, але… Як можна знищити українців в Україні?
Ігор Кривецький: "Свободу" намагалися знищити, але… Як можна знищити українців в Україні?

Очільник Економічної ради "Свободи", заступник Голови політичної сили Ігор Кривецький каже, що, за його життєвими переконаннями, про людину мають судити не за словами, а за її вчинками. Адже де масні слова ‒ там зазвичай пісні пироги. Тому переважно не так уже й часто дає інтерв'ю. Хоч з іншого боку, з часом зрозумів і те, що в житті не завжди так буває. Бо політика ‒ то така річ, де, якщо ти сам про себе нічого не розповідаєш, то обов'язково знайдуться такі, які захочуть зробити це за тебе. І не без користі для себе, звичайно. Спілкуємося з Ігорем Ігоровичем після його дня народження ‒ 9 липня. А цього року та дата іще й особлива ‒ Ігореві Кривецькому виповнилося 45. Розмова ‒ про політику, мораль, життя і, звісно ж, найдорожчі подарунки, які отримав до свята…

‒ Ігоре Ігоровичу, у політиці бурхливі періоди зазвичай змінюються періодами відносного затишшя. Нині у "Свободи" саме такий час: до цього парламенту, відомо, націоналістичну фракцію не пустили, а нові вибори поки що не оголошені. Яку партійну роботу виконуєте у теперішнє "міжсезоння"?

‒ Цей період непростий не тільки для "Свободи", але й для України загалом. Те, що відбувається в країні, по правді сказати, мало кого влаштовує, крім влади, звичайно. Зокрема не влаштовує тих людей, які турбуються про країну і хочуть бачити її інакшою ‒ сильною, квітучою.

…У тому, що "Свободи" як фракції нема в цьому парламенті, бачу навіть певний позитив. Тому що соромно бути в парламенті, який тупцює на місці, не спроможний вигравати війну, вивести країну з економічної кризи. Тобто з одного боку Бог вберіг нас від цього парламенту. А з другого, очевидно, що якби ми були в цій Верховній Раді, то вона не була б така нікчемна. Що зараз робимо? Звісно, роботи не бракує. Розбудовуємо і саму політичну силу, й Економічну раду. В Економічну раду (створений після виборів 2006 року орган, який дбає, зокрема, про фінансування "Свободи", ‒ ред.) стараємося залучити якнайбільше небайдужих бізнесменів, які вболівають за націоналістичну ідею. Спілкуючись із ними, переконую в головному: "Свобода" ‒ це політична сила з чвертьстолітньою історією, яка бореться за Україну і якій влада потрібна для того, щоб побудувати сильну державу. Багато хто розуміє, долучається. Є такі, що трохи думають, а потім таки приходять знову.

‒ Буває складно переконувати?

‒ Буває й складно… Люди нині дуже не вірять політикам і часто вважають, що їх хочуть залучити з корисливою метою. Але спілкуємося на конкретних прикладах. Прошу перечитати програму політичної сили і паралельно розповідаю, що конкретно за якими пунктами зроблено. І люди, які насправді уміють аналізувати і є патріотами України, стають нашими прихильниками.

‒ Дочасних виборів найближчим часом не буде? Які у Вас із цього приводу відчуття?

‒ Відчуття двоякі. З одного боку, є люди, які не згодні з тим, що відбувається, ‒ вони хочуть виборів. За останніми соціологічними опитуваннями ‒ натрапив на цифру ‒ таких уже більшість. Але влада, яка стрімко втрачає довіру виборців і не має жодної певності, чи дорветься до крісел знову, ‒ звісно ж тих дочасних виборів не хоче, їй би у цій каденції якнайдовше насидітися. Тому хто переможе ‒ важко сказати. Але, звісно ж, хочеться, щоб дочасні вибори були якнайскоріше. Бо, як показує світовий досвід, за поганої влади частих виборів не треба боятися і не треба на них шкодувати ресурсів. Що частіше відбуватимуться вибори, то швидше оберемо владу, яка відбудує країну.

‒ А як гадаєте, люди бачать оте відроджене кнопкодавство в парламенті і оте прогульництво, що розцвіло буйним квітом? Чи люди перейняті іншим?

‒ Люди все бачать, хоча й перейняті проблемами, які їм штучно нав'язали. Зокрема, це проблема бідності ‒ вона найтяжча. Також проблема нереалізованості, проблема невпевненості в завтрашньому дні. Але, на жаль, ще далеко не всі розуміють, що такі проблеми від того, що "нагорі" сидить непрофесійна і нечесна влада. Люди мають знати, що якщо в них тяжкі економічні проблеми ‒ це не криза українців, це криза влади. Криза того менеджменту, який керує державою. Відповідно, якщо є криза менеджменту ‒ його потрібно міняти. Україна отримала від Господа всі можливі блага ‒ родючі землі, багаті надра, високоосвічених людей. У такій багатій країні люди не мають бути бідними.

‒ Знаю, що Ви були одним з натхненників ідеї підписання Національного маніфесту між "Свободою", "Національним корпусом" та "Правим сектором". Як усе починалося і чи влаштовує Вас зараз те, як розвивається співпраця?

‒ Ідея згуртувати націоналістів зародилася і в мене, і в інших свободівців давно: коли в країні війна і скрута ‒ націоналісти повинні бути разом. Але оскільки опоненти повсякчас штучно створювали для "Свободи" проблеми, доводилося братися до якихось нагальних речей, і до цього просто не доходили руки. …Ідея почала реально втілюватися, коли ми зустрілися зі всіма керівниками політичних сил націоналістичного спрямування. Насамперед ми звірили політичні програми ‒ з'ясувалося, що в нас немає ідеологічних розбіжностей. А біда в тому, що досі фактично не було спілкування, тож інші люди штучно засовували між нами клини. Власне, інші люди ‒ це представники влади, представники інших політичних сил, які дуже не хочуть, щоб націоналісти були згуртовані. Не хочуть, бо звикли користуватися благами, які дає влада, не даючи нічого взаміну. І розуміють, що тільки націо­налісти можуть їх цього позбавити. Це не пусті слова. "Свобода" разом з іншими патріотами знесла Партію регіонів ‒ силу, яка, здавалося, сидітиме у своїх кріслах вічно, і знесла злочинну мафію…

Нас бояться і повсякчас працюють над тим, як знищити. Цьому часом підігрують політики з інших країн, бо ж ‒ кому потрібна сильна Україна? Сильна Україна буде потрібна тоді, коли вона вже стане сильною. А до того моменту знайдеться немало охочих з нами розправитися, і ми мусимо вистояти, покладаючись насамперед на себе. Вже коли станемо сильні, тоді всі захочуть з нами дружити.

…Ті, котрі пророкують, що спів­праця націоналістів розвалиться ‒ видають бажане за дійсне ‒ це їм так хочеться. Справжні націоналісти, відомо з історії, думають не про меркантильне, а про суспільне, тож у разі потреби зможуть поступитися дрібничковим. Та, зрештою, коли треба, то вони й життя на війні віддають! Тому впевнений, що націоналісти уже єдині і будуть єдині надалі.

‒ "Свобода" була рушійною силою Революції Гідності. Націоналісти, і Ви зокрема, фактично жили на Майдані ‒ Ви оплачували сцену, фінансували інші революційні видатки. Чому ж так сталося, що націоналістичної фракції нині нема в парламенті? Може щось не так зробили? Може були недостатньо радикальні?

‒ "Свобода", по правді сказати, була не тільки рушійною силою, а й клеєм тих сил, які брали участь у революції. Ми постійно когось мирили, зводили докупи. Чи могли тоді поводитися більш радикально? У тих умовах ‒ ні, не могли. Ми з Тягнибоком були під час усіх домовленостей, і всередині ми справді завжди були більш радикальними. Але у своїх діях залежали від багатьох факторів. Перший ‒ це європейський політикум, це всі посли, з якими ми мали зустрічі і які не давали нам змоги робити так, як ми хочемо, які повсякчас вимагали, щоб Майдан був мирний. Нам постійно наголошували на тому, щоб ми не робили ніяких радикальних дій, і запевняли, що як буде щось подібне, то вони нас вважатимуть провокаторами і такими, котрі "грають на руку Кремлю". Але водночас і ми не могли відмовитися від допомоги Європи. Тому нам зі всіх сторін зв'язували руки. Але треба пам'ятати і те, що в усіх радикальних діях, які відбувалися на Майдані, брали участь свободівці ‒ це теж факт. Перший заарештований на Грушевського ‒ саме свободівець. …У всякому разі я не шкодую, що ми щось робили не так. Ми все робили правильно, і врешті та революційна війна була виграна ‒ повалили режим Януковича. Єдине болить ‒ це те, що на Майдані загинули люди і що після цих подій країна не змінилася, як того прагнув Майдан.

А чому ми не в парламенті ‒ тут усе просто. Нас не пустили через те, що ми для них незручні. Ми прагнули змін і були рішуче настроєні їх втілювати, а ті, котрі скористалися плодами революції, ховалися за красивою риторикою, але насправді хотіли зберегти всі нечесні схеми старої влади. Тож постало завдання нас знищити. Але ж як можна знищити українців в Україні? Насправді тими своїми хитрими маніпуляціями вони тільки зробили нас сильнішими.

‒ Я часом думаю, що якби в парламенті була потужна націо­налістична фракція, то багато всього в країні відбувалося б інакше.

‒ Те, що ми зараз маємо ‒ результат слабкості влади, якій забракло відваги ухвалювати ті чи інші рішення. …Ми, наприклад, наполягали на тому, що в Криму радикальними бойовими операціями слід витісняти "зелених чоловічків". Ми стояли на тому, що в разі більшої агресії в Криму потрібно відкривати фронт і починати воювати, захищати півострів. Казали, що ворог має зрозуміти: не можна безкарно зайти на нашу землю. А нам казали ‒ ґвалт, ви що, хочете розв'язати війну з Росією?

…Якщо Крим забрали фактично без єдиного пострілу ‒ дивуюся, що окупанти взагалі до Києва не дійшли. У результаті маємо заморожений на роки конфлікт, під час якого щодня гинуть люди. І нема певності, що той конфлікт ми не передамо своїм дітям та онукам. Впевнений, що якби ми тоді, на самому початку, відбили Крим, то й Луганськ, і Донецьк не окупували б…

‒ Через це пішов міністр оборони Тенюх?

‒ Тенюх пішов через те, що його не чули. Він кричав, що не можна без єдиного пострілу віддавати військові частини, що треба воювати. Але проти нас одразу була організована інформаційна атака у ЗМІ. Складалося враження, що тодішня влада очікувала від Тенюха команди відступати…

Вочевидь, щоби потім звинуватити, що ми здали Крим. Але ми сказали, що можемо дати єдину команду ‒ команду наступати. Тим часом у телевізійному просторі тоді робили героїв з тих, котрі здавали свої частини, виходили до "зелених чоловічків" з українськими прапорами, що символізувало підняття білого прапора. Але ж це все воєнні люди. Вони мали відповідати за те, що робили. Якщо ти воєнний і так сталося, що війна ‒ воюй. Це твій обов'язок, так само, як пожежник має обов'язок під час пожежі гасити вогонь і рятувати людей, а не втікати.

‒ Якщо вже ми зачепили свободівські кадри, то як оцінюєте націоналістичних міністрів? Чи правильно було для "Свободи" після революції йти у владу? Може, тоді "Свобода" не мала б жодних моральних, іміджевих втрат, якби не пішла? З огляду на той чорний піар, який застосували проти націоналістів у Кабміні…

‒ Я вважаю, що коли будуєш нову країну ‒ треба взагалі перестати думати про іміджеві втрати. Якщо ми будемо думати про іміджеві втрати, то ніколи не наважимося на щось справді кардинальне. Інші політики ніколи нами тішитися не будуть і завжди щось закидатимуть. Тому вважаю, що має бути час, коли забуваємо про те, що про нас говорять ‒ просто працюємо. А життя покаже, чи мали ми рацію. Щодо того, потрібно чи не потрібно було давати людей у Кабмін. З одного боку, потрібно ‒ як відповідальна політична сила ми звикли завжди брати на себе відповідальність. З другого, ми наших добрих людей, добрих народних депутатів фактично кинули у вовчу зграю, під катки прицільної медійної атаки. Думаю, наші люди були не готові до такого зухвалого очорнення. У Кабміні нашим ніхто не допомагав, а навпаки всі хотіли втопити. Міністри-націоналісти, схоже, на початках собі думали, що от усі разом будемо працювати, допомагати одне одному, розбудовувати після втечі Януковича країну. А довелося борсатися в тоннах болота. Тому часом мені приходила думка ‒ це, звісно, для дискусії ‒ що, може, справді нам треба було запропонувати в Кабмін кадри, які не прив'язували б до "Свободи" і які просто працювали б у цей перехідний період.

У нинішньому суспільстві взагалі проблема з політичною культурою ‒ все починається з бочки бруду, яку виливають на того, хто не вписується в нароблену роками систему.

‒ Це ви свободівців маєте на увазі?

‒ Переважно це справді стосується свободівців, бо ті політичні сили, які зараз при владі, зокрема так звані "нові обличчя", хоч змінюють назви і маніпулюють під час виборів свідомістю людей, насправді переважно поприростали до високих крісел і звикли працювати на власну кишеню. Ми ж прийшли з купою енергії, з запалом, що от, класно, націоналісти зараз багато чого зроблять, багато чого змінять, а нам натомість звідусіль ‒ палиці в колеса.

…Хоч ми насправді багато чого зробили за той час, що потужною фракцією працювали в парламенті. Згадайте, що коли ми тільки зайшли в український парламент, то нас навіть за українську мову називали фашистами. А коли чули наше "Слава Україні!" ‒ які лишень паскудства не викрикували. А зараз усі ті політичні упирі й перевертні, які називали нас фашистами ‒ показово вітаються гаслом "Слава Україні!" і носять гарні вишиванки. Це дуже добре. Хай кажуть і ходять у вишиванках. Але треба розуміти, що це не чисті душею люди. Вони нині поводяться так, а завтра інакше. Післязавтра будуть чекати, що прийде хтось інший. Пам'ятаєте "Весілля в Малинівці"? Як тільки мінялася влада, одразу й мінялася шапка.

І тому в парламент не зайшли націо­налісти ‒ бо ті перевертні зухвало вкрали наші голоси. Зробили це дуже просто, штучно в останні години підвищивши явку на сході, а також нищили наші бюлетені на кожній дільниці. Багато хто потім зізнавався мені, що так, було завдання не пустити "Свободу"…

‒ А Ви все знали наперед?

‒ Знали і не боялися. Я особисто кілька разів мав розмову з Олегом Ярославовичем на цю тему. Ми пішли на перевибори свідомо, знаючи, що буде зроблено що тільки можна, аби нас не пропустити.. Нам, до речі, пропонували багато різних благ, аби тільки ми не виходили з коаліції і тим самим не йшли на перевибори. Але ми наполягали, що вимога Майдану про новий парламент має бути виконана. Ми продемонстрували суспільству, що влада не належить політикам ‒ це влада українського народу. І ми відпускаємо її без страху. Згадайте, як наші міністри, голови обладміністрацій та райадміністрацій всі до одного написали заяви на звільнення і вийшли з влади. На мою думку, так і має бути в нормальній цивілізованій країні.

Всі ці свободівці добре розуміли, що завтра проти них почнуть воювати, почнуть шукати хоч якісь гріхи, аби очорнити ‒ і все одно ні в кого не здригнулася рука. Ми показали, що річ не у владі, а в людях. Коли в політичній силі правильні люди ‒ вона може все. Проаналізуйте, чи є хоч одна партія, яка змогла отак забрати свого міністра. Тримаються за владу ‒ як вош кожуха. Пам'ятаєте, як "Самопоміч" ніяк не могла забрати свого міністра АПК, яким раніше так гордилася…

‒ Що має відбутися, аби "Свобода" здобула владу, яка дозволить їй реально змінювати країну?

‒ Тільки одне. Потрібно, щоб люди, оцінюючи політиків, перестали зважати на очорнення, а навчилися аналізувати справи, порівнювали "Свободу" з іншими політичними силами. Тоді в нас буде впевнена більшість у парламенті, а в українців буде українська патріотична влада. Я не ідеалізую "Свободу" ‒ життя є життя, і до нас теж можуть прибитися різні люди, але ми швидко з ними прощаємося, коли розуміємо це. За своєю природою я вірю в людей. На мій погляд, люди нині стали вже більш політично свідомі. Більше відрізняють зерно від полови. І завтрашні вибори будуть інші. Інакше оті перевертні в політиці призведуть до реваншу режиму Януковича і доведуть країну до рабства.

‒ То чому наразі все отак?

‒ Влада успішно користується тим, що наразі далеко не всі хочуть боротися за своє майбутнє. Що таке теперішня влада? Це ‒ купка випадкових людей, які після Революції Гідності прорвалися туди. Вибираючи, люди не зважали на те, що ці теперішні робили колись. Люди на емоційному рівні повірили брехунам. Вважали, що після загибелі Небесної сотні навіть "погані" виправляться і чинитимуть інакше. І я теж, як по правді, вважав, що після стількох загиблих, після невинно пролитої крові багато грішників очиститься. Але так, на жаль, не відбулося.

‒ А чому Ви так ні разу й не піднялися на сцену Майдану?

‒ Не думав тоді про це. Вважаю, що для кожної людини найголовніше ‒ аби їй було не соромно перед самим собою. Хоча, звичайно, політика має свої закони ‒ я тепер це розумію. Якщо ти сам про себе не будеш нічого розповідати, то знайдуться такі, які розкажуть про тебе те, що самі захочуть. …У мене вдома ви не знайдете жодної фотографії ні з фронту, де я бував багато разів, ні з Революції Гідності, на якій я взагалі жодного дня не пропустив.

‒ Є фотографії з Майдану, які вже потім принесли інші журналісти. На одній Ви схилилися над пораненим…

‒ Може. Але особисто я спеціально не фотографувався ні на фронті, ні на Революції, тому що я не для того там перебував ‒ ми боролися, бо хотіли поміняти країну. І той безвіз, яким так хвалиться влада ‒ то насправді і є перемога Революції Гідності.

‒ Оті публікації в жовтій пресі проти Вас, інших впливових свободівців… Ви сказали, що не хочете марнувати час на війну з брехливими журналістами. Чи справді все було так легко і просто?

‒ Коли, як гриби по дощі, почали з'являтися ці статті, найбільшою проблемою для мене було хвилювання за батьків. Вони вже не такі молоді, та й і здоров'я підводить. Я тоді постійно до них телефонував, просив не брати до голови, адже ж вони знають, що це неправда. Старші люди звикли вірити газетам, і їм тяжко зрозуміти, що то приватна преса, в якій можна очорнити людину і не понести за це ніякого покарання.

Звісно, телефонували знайомі, родичі. Приємного мало. Але я знав, що мине час і все врешті стане на свої місця. Час покаже, хто є хто насправді. І я впевнений, що ті брехуни ще відповідатимуть перед людьми за свої вчинки. Через п'ять чи через десять років.

‒ Вірите, що ті статті замовили колишні соратники по Майдану?

‒ То була гра на випередження. А хто замовив статті, я знаю. Вони ж то розуміли, що нічого змінювати не будуть. Треба було очорнити нас ‒ аби люди нам не вірили. Тому малювали з нас кримінальних злочинців.

‒ Чи правда, що Ви особисто пройшли поліграф у присутності журналістів?

‒ Бувши депутатом Верховної Ради, я після публікації брудних статей повсякчас мав розмови з журналістами, які страшенно діставали мене. Особливо журналісти з видань Західної України. Спершу я просив поставити питання СБУ, МВС, щоб отримати інформацію, чи це правда. Але схоже, ті, що запитували, не так уже й хотіли знайти правду, а просто розкручували наклепи. І тоді я запропонував, що готовий у присутності журналістів на поліграфі відповісти на всі запитання, які мені поставлять про кримінальні звинувачення щодо мене в пресі. І я пройшов поліграф ‒ є відеозапис. Коли ж я сказав, що тепер покажіть на телебаченні, то мені відповіли, що мене вже ніхто не звинувачує… Але ті статті свою чорну справу однозначно зробили. Брехливим пером у нашій країні можна вбити так само, як і з пістолета. І хто тепер відповідатиме за те, що ці статті однозначно скоротили віку моїм батькам.

‒ Десь читала, що Ви вчилися в інтернаті…

‒ Так. Я навчався у школі-інтернаті, бо в селі в Карпатах, куди відправили працювали моїх батьків (батько працював лісничим, а мама фельдшером) ‒ не було школи. Тому я навчався 10 років у школі-інтернаті, додому відпускали тільки на зимові канікули. Потім вступив до Львівської Політехніки на стаціонар і закінчив хіміко-технологічний факультет. Далі вступив на міжнародні відносини, спеціалізація ‒ міжнародна економіка ‒ у Львівському університеті ім. І. Франка. На відміну від освіти деяких горе-чиновників, моя освіта справжня.

‒ А Вас ніколи не спокушали іншими політичними силами?

‒ Намагалися багато разів. Але це все одно що іншою сім'єю спокушати. Якщо ти українець ‒ то ти українець. І іншого тобі не потрібно. Я вважаю, що кожен з нас має бути націоналістом доти, поки Україна не стане багатою, прогресивною, сильною державою. Отоді далі можемо бути просто патріотами. Націоналізм дає змогу швидкими, радикальними діями витягнути державу з прірви. І зазначу, що націо­налізм ‒ це не гасла. Це серйозна підготовлена економічна програма та стратегія розвитку української держави. Багато є маніпуляцій: аби люди не читали й не розбиралися, хто є хто. Політичну силу націоналістів намагаються показати як партію гасел, ховаючи наші економічні програми.

‒ Не можу не запитати про во­­­лонтерство. Називають 47 мільйонів, які Ви віддали на війну. Що це було?

‒ Багато різного. Мова про утримання "Січі" й інших батальйонів. Насправді та цифра була давно ‒ вона набагато більша стала з того часу. Але я проти того, щоб рахувати такі гроші. Просто журналісти весь час запитували ‒ а що ви зробили… Я й далі допомагаю різним добровольчим батальйонам, які нині тримають кордони країни і не дозволяють сепаратистам зайти вглиб…

‒ Влада каже, що на фронті все добре…

‒ Аби знати, що насправді відбувається на фронті, треба питати не владу, а тих, хто в окопах. А влада завжди говорить, що все добре, і виправдовує свої вчинки.

‒ Не шкодуєте за парламентом? Таки більші можливості…

‒ В особистісному плані ‒ менші можливості. Я не міг робити багатьох речей.

‒ Тобто?

‒ Я творча людина. Люблю щось створювати, постійно маю бути в русі. А Рада дещо сковувала. Я не міг займатися бізнесом, не міг відпочивати там, куди хотіла поїхати моя сім'я. Я ж не бідна людина. Але не міг допустити, аби через ці мої особисті бажання потерпала політична сила, до якої належу. Адже за "Свободою" вони пильнують набагато більше, аніж за самими собою.

‒ Вірите у друге пришестя "Свободи"?

‒ Не просто вірю, а знаю, що воно буде. І буде друге народження Ук­­­раїни ‒ націоналістично-патріотичної, сильної і впливової у світі.

‒ Що для Вас ота дата ‒ 45? Які отримали дорогі подарунки?

‒ День народження ‒ це просто гарна нагода зібрати знайомих, друзів, поспілкуватися. А найдорожчі подарунки ‒ це присутність усміхнених людей, з добрими позитивними емоціями, особливо, коли вони мені можуть розповісти, що в них усе гаразд, міцна сім'я і ще не надто часто підводить здоров'я… Тоді ти почуваєшся сильнішим і впевнено дивишся у завтрашній день…

Розмовляла Галина Чорна, Часопис ВО "Свобода"