ВО "Свобода"

ENG

20 квітня
Московізація + англіїзація. Українці! Ви де?
Московізація + англіїзація. Українці! Ви де?

Ми ще не вийшли з московського рабства та московсько-української війни, як країну накрила мокрим рядном брутальна й лакейська англіїзація на тлі демонстративного усунення української мови передусім з освіти та науки!

Розпочав цей процес "майданівський" міністр-деукраїнізатор та англіїзатор, про якого вікіпедія в її англійській версії пише таке: "Kvit was born into a Jewish intelligentsia family in Uzhhorod" (en.wikipedia.org). Саме Квіт спершу скасував обов'язковість української мови та історії у вишах (наказ N1392 від 25 листопада 2014 р.), а потім видав Наказ "Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам" з особливими преференціями для англійської мови. На щастя, окружний адміністративний суд міста Києва (рішення № 826/11279/16 від 7 вересня 2016 року) постановив вилучити з цього "реформаторського" Порядку присвоєння вчених звань пункти, що стосуються: а) обов'язкового 10-річного стажу для здобувачів звань, б) наявності трьох обов'язкових публікацій у виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або Web of Science, в) отримання сертифікату, що підтверджує рівень знання англійської мови на рівні В2 (mon.gov.ua%E2%80%99yazav-mon-zminiti-vimogi-dlya-otrimannya-vchenix-zvan-profesora-ta-doczenta/).

Натомість згодом ми отримали майже ті самі приписи, які заперечив Суд, від "реформаторки" Л. Гриневич (квота НФ від Яценюка) відповідно до наказу МОН від 6 лютого 2017 року № 174: 1) не менше, як одна публікація у науковометричних базах Скопус або Веб оф Сайнс для звання доцента і не менше, як дві публікації для звання професора; 2) той самий сертифікат рівня не нижче B2 з мов країн ЕС або не менше 10 англомовних праць у тій самій базі Скопус або Веб оф Сайнс.

Водночас викладачеві вишу за працю англійською мовою в його персональному рейтингові нарахують 250 балів, а своєю, кровною, рідною ‒ 150. Чи є ще показовіша форма приниження свого? І жодних преференцій у науково-освітній царині для державної української мови. Звісно, ніхто не боронить вивчати і знати чужі мови, але коли будемо творити свою науку та освіту своєю мовою?

Варто знати, що наш знаменитий композитор Микола Лисенко в одному зі своїх листів зауважує, що поширення англійської мови випливає винятково зі ставлення носіїв до своєї мови, їхньої гідности та самодостатности ‒ звідси сила й авторитет їхньої держави: "…англичане, хоть ты его зарежь, не будет иначе говорить, как по-английски, где бы то ни было. До чего этот уважаемый народ сумел высоко поставить себя среди других национальностей и заставить уважать свою рідну мову, что даже в консерватории для них был переводчик речи […] англичанам, верно, будут и лекции читать по-английски, бо они ни в зуб не знают никакого языка, так же как и весьма редкий немец за исключением своего" [Листи 2004, с. 23].

То коли будемо творити свою силу, свою гідність, свій авторитет і свою експансивність?

Як не московізація, то англіїзація ‒ одвічне прокляття слабких, підкорених і залежних. Це і є найкраще підтвердження, що нема більшої біди для народу, як інтелігенція вихована в умовах окупації. Вона, не маючи українського національного стрижня, все хилитися то в один, то в другий бік. Інтелектуальний раб ‒ ще й підлий раб!

Слова видатного українського мовознавця, першого поважного дослідника мови нашої сакральної пам'ятки Пересопницького Євангелія Павла Житецького адресовані саме цим лінгвоінтеграторам з дефіцитом національномовного пріоритету: "Якщо хочете працювати для українського народу, ставайте першокласними вченими та пишіть свої праці українською мовою. Тоді мимохіть і чужі почнуть вивчати українську мову, щоб знайомитись з Вашими роботами".

Ірина Фаріон, доктор філологічних наук, професор