ВО "Свобода"

ENG

2 березня 2011
Андрій Іллєнко: Соціал-націоналізм і революція
Андрій Іллєнко: Соціал-націоналізм і революція

Політичні перемоги "Свободи" та стрімке зростання популярності ідей соціального націоналізму викликають у панівної лжееліти істеричний страх. І це цілком логічно ‒ адже вони знають, яких людей та яких ідей їм варто боятися.

Очевидно, що усім їм дуже хочеться, щоби національний рух був культурницьким та беззубим, зверненим лише у минуле, лібералізованим, абсолютно не революційним, повністю ігнорував соціальне питання. Щоб це був не націоналізм, а чергова "націонал-демократія". З таким "націоналізмом" дуже легко боротися, його легко маргіналізувати та звести до абсурду.

Такий псевдонаціоналізм влаштував би систему ‒ він не був би жодною небезпекою для неї. Адже рай вже наступив - "ми маємо українську державу"! Про яку революцію ми можемо говорити? Треба "розбудовувати вільну ринкову економіку" та скоріше інтегруватися у світову капіталістичну систему на правах держави-поставника дешевої сировини та робочої сили. І українських дівчат поставляти в борделі для європейського середнього класу та в близькосхідні гареми, як же ж без цього важливого внеску в світовий розподіл праці.

Якби український націоналізм купився на ці маніпуляції ‒ це було б здійснення мрій усіх ворогів української нації. Але їх мріям не дано здійснитися, бо націоналізм чітко бачить свою мету, він перемагає і отримує все більше прихильників по всій Україні.

Завдання націоналізму після формального отримання незалежності полягає в побудові дійсно української національної держави на засадах соціальної та національної справедливості. В сьогоднішній умовах ця мета може бути досягнута лише революційним шляхом.

Чому ми акцентуємо на соціальному аспекті своєї ідеології? Бо ті "патріоти" та "націонал-демократи", які моляться на "вільний ринок", "залучення іноземних інвесторів", "європейські цінності" та "шлях цивілізованих країн" - в результаті свідомо чи з власної ідеологічної убогості сприяють подальшій деградації та занепаду української нації. Адже ліберальна економіка і "вільний ринок" для України, як свідчить досвід останніх 20 років, - це вимирання закріпаченого олігархами народу. А олігархи не пошкодують грошей на фінансування брехунів та лицемірів, які з кожного кутку верещать про ліберальну економіку, "великий капітал як основу держави" та "варварство" революції.

Новітня історія України доводить, що олігархічний економічний та політичний режим ‒ це антинаціональна система внутрішньої окупації, режим гноблення нації, пряме продовження режиму московської окупації. Олігархічний клас виник як симбіоз партійно-комсомольської номенклатури з бандитами і нуворишами 1990-х, які здійснили тотальний грабунок усіх національних економічних надбань. У національному відношенні цей клас є виразно антиукраїнським, йому характерний світогляд окупантів-визискувачів ‒ так само, як і їх соціальним попередникам ‒ бюрократично-номенклатурним хазяям УССР. У 1991 році лише була замінена вивіска, совєцька система була замінена на олігархічний капіталізм, номенклатура швидко стала великими капіталістами ‒ сутність не змінилася.

Основою цього політичного режиму є українофобія та соціальний визиск, які є різними сторонами однієї медалі. Боротися з українофобією та не звертати увагу на соціальний визиск, або ж навпаки ‒ боротися лише з соціальним визиском, не звертаючи увагу на антиукраїнську суть режиму ‒ці шляхи ведуть у нікуди.

Перший шлях замикає націоналізм в культурницькій ніші, відриває від нього широкі народі маси та не зачіпає економічної основи українофобії. Другий шлях стирає головні орієнтири, адже сама по собі боротьба за соціальну справедливість, без справжньої любові до свого народу, до своєї нації ‒ це зведення руху на манівці, чергова реінкарнація винниченківщини та пряма дорога до нових поразок українців.

Тому боротися з ворогом треба двома руками, а не тільки однією ‒ атакуючи як антиукраїнські основи режиму, так і його антинародну соціально-економічну сутність, показувати їх нерозривну єдність та взаємозалежність. Тільки подвійний соціал-національний удар дасть нам перемогу над антинаціональною системною.

Хто за націю, хто є націоналістом - той проти олігархічного режиму. І навпаки ‒ хто так чи інакше підтримує режим олігархічного визиску ‒ той є ворогом нації, той підтримує визиск та деградацію українського народу, як би при цьому він не клався в "любові" до України. Олігархи теж "люблять" Україну. Чому би їм не любити свою власність? Як казав один з них, "я ‒ акционер этого государства". І що ж, ця фраза, попри свій виключний цинізм, є чистісінькою істиною. Ця держава ‒ це акціонерне товариство купки олігархів-українофобів.

---.

Олігархічний режим та його прислужники не можуть здолати соціал-націоналізм силою аргументів, тому вдаються до перекручень та фальсифікацій. Вони вже давно використовують остогидле і наскрізь брехливе кліше "фашизму", "нацизму", "ксенофобії" і тому подібних штампів, покликаних перелякати обивателя нібито прагненням націоналістів "різати нацменшини" та "міряти черепи".

Тепер до класичного набору брехливих ярликів додались нові ‒ звинувачення у прагненні "всьо взять і падєліть". Зрозуміло, що абсурдність цих "закидів" навіть обговорювати без сміху неможливо. Але все ж зробимо це, аби раз і назавжди вибити з рук махінаторів краплені карти. Адже тепер кожен, хто заявить про прагнення справедливого та заможного життя для свого народу ‒ наривається на гавкання і скавчання з боку прислужників олігархічного капіталу.

Соціал-націоналісти, керуючись власними ідеологічними переконаннями та програмними положеннями, виступають за побудову соціально справедливого суспільства без олігархів та влади капіталу. Ми прагнемо знищити експлуатацію українців, вимирання та деградацію нашої нації. Наша мета ‒ вільне та заможне життя українців, гармонійне та солідарне суспільство без холопа і пана, без пануючого паразитарного класу, справедливий розподіл прибутків, відсутність залежності від зовнішніх економічних агентів та міжнародних фінансових організацій, справжня, а не декларативна, національна безпека.

Революція відбудеться лише тоді, коли буде проведена люстрація ‒ докорінне очищення влади, що призведе до політичної ліквідації олігархічного класу, та перегляд приватизації привласненої олігархами власності ‒ повернення нації награбованого та вибиття з-під ніг олігархічного класу його економічної бази. Треба розуміти, що справжня люстрація не зможе оминути економічну сферу.

Якщо обмежитись лише деклараціями та сподіватися на "українізацію" олігархії, якщо залишити їй економічну базу ‒ ніякої революції не відбудеться. Відбудеться інтеграція нової групи "революціонерів" у сам олігархічний клас, визиск та експлуатація залишаться, держава і надалі лишатиметься акціонерним товариством олігархії.

Революція в Україні все одно рано чи пізно відбудеться, бо основною її причиною є антинаціональна олігархічна система. Допоки вона не буде усунута, в Україні раз за разом буде складатись революційна ситуація. Завдання націоналістів повести революцію в правильне русло, не допустити її чергової зради та міцно поєднати соціальний рушій з національним.

---.

Наша соціальна програма виходить не з якихось сухих теоретичних схем, а з почуття любові до власної нації. Адже мовчки дивитися на цей цинічний грабунок немає ніякої сили ‒ лишається тільки шлях боротьби за соціальне та національне звільнення українців.

Націоналізм за своєю суттю не є ні лівим, ні правим. Штучне намагання замкнути нашу ідеологію в прокрустовому ложі "правизни" чи "лівизни" автоматично означає прийняття на себе всього нашарування штампів та перекручень, пов'язаних з цими визначеннями. Бо під "правим" чи "лівим" кожен розуміє щось своє, інколи абсолютно взаємовиключне. Як і наші попередники-націоналісти минулого, ми не заганяємо себе в штучні "фланги" політичного спектру. Ми цей політичний спектр структуруємо заново, опановуючи все більше і більше українців, які стають під прапори соціальної та національної справедливості. Ми українські соціал-націоналісти, і цього визначення нам достатньо.

Наша відмінність від різних карикатурних "борців за справедливість" у вигляді так званих "старих" і "нових" лівих є величезною. "Старі ліві" типу КПУ є нічим іншим, як звичайними російськими шовіністами білогвардійського розливу, головною ідеєю яких є оскаженіла українофобія. Про соціальну справедливість вони не говорять нічого, більше того, вони самі є частиною олігархічного класу.

"Нові ліві" є такими самими українофобами, тільки схибленими не на російському чорносотенстві, а на антинаціональному лібералізмі. Вони ненавидять націоналізм і бояться його соціальної сторони, бо самі усвідомлюють свою повну нездатність конкурувати з ним. "Нові ліві" захищають мігрантів і "трансгендерів", беруть гроші в західних фондах на пропаганду "толерантності" та борються з міфічним "фашизмом", в усіх принципових питаннях завжди опиняючись на боці олігархічної системи.

Ці антинародні за своєю суттю гуртки звироднілої від міщанського існування та грантоїдства "лівої інтелігенції" не тільки ненавидять націю, але і є дуже далекими від реальної соціальної боротьби. Вони обирають безпечний шлях порожніх балачок на фоні тотальної колаборації з системою, якій дуже вигідно використати "нових лівих" в якості безпечного громовідводу для протестної енергії мас, що зводить соціальну боротьбу на манівці захисту мігрантів та збоченців, та ще й культивує відверту ненависть до власного народу, крайній антипатріотизм та космополітизм.

Наш головний ворог ‒ антинаціональний олігархічний клас, який є творцем постколоніального українофобського політичного режиму. У боротьбі з ним має повстати вся нація: селяни, інтелігенція, робітники, дрібні та середні підприємці, студенти, військові ‒ всі суспільно-корисні верстви нації.

В питанні боротьби з олігархією особливу увагу слід звернути на дрібних та середніх підприємців, які є послідовними противниками олігархічного режиму, що зацікавлений у знищенні незалежного від олігархів підприємництва та середнього класу. Задавлене олігархічним режимом українське підприємництво вже показало свою готовність до боротьби. Тому ряди соціал-націоналістів щодня поповнюються дрібними та середніми підприємцями, які у своїх боротьбі з олігархічним режимом готові допомагати всіма засобами, в тому числі і своїми скромними (у порівнянні з олігархами) фінансовими можливостями.

---.

Майбутня революція не повинна повторити шлях 1991 та 2004 років.

У 1991 року революційний національний підйом був зведений на манівці націонал-демократами, які пішли на змову із партійно-комсомольською номенклатурою та разом з нею заклали основи олігархічної системи. Формальна державність виникла, але суть системи та панівний клас лишились незмінними ‒ люстрації проведено не було. Тому революція була незавершеною.

У 2004 році революційною ситуацією скористалася частина правлячого олігархічного класу, яка не допустила справжньої революції та перетворивши її на рокіровку в середині самого правлячого класу, без жодної зміни системи та еліт. Ця революція була зрадженою.

Наша революція буде соціал-національною та переможною, бо завершиться докорінною зміною політичного та соціально-економічного ладу.

Національною, бо в результаті цієї революції буде усунуто антиукраїнський олігархічний клас, а українська нація об'єднається у процесі революційної боротьби. Революція усуне українофобію як явище і дасть можливість українській нації відновитися після геноциду та денаціоналізації. Україна стане в повному розумінні суверенною, зможе вести внутрішню та зовнішню політику в інтересах нації, а не антиукраїнської кліки, інтегрованої в глобалістичну систему. Антиолігархічна революція об'єднає українців Сходу і Заходу, адже і всім їм режим олігархії є однаково ворожим. Соціальною, бо створить соціально справедливе суспільство без експлуатації українців.

Революція повинна розірвати з окупаційним минулим шляхом перезаснування держави, в якій українська нація завершить своє формування та знову стане суб'єктом світової історії. Більше того, це буде не просто "наздоганяюча" революція з метою наблизитися до "омріяного ліберального Заходу", це буде перша новітня націоналістична революція, яка вступить у пряму конфронтацію зі світовим антинаціональним глобалізмом та імперіалізмом, яка повинна створити новий тип національної суспільної організації ‒ заснованої на повному суверенітеті та соціальній справедливості, відкине облудливу толерантність та мультикультуралізм, вкаже іншим націям шлях до звільнення від диктату та визиску глобалізму.

Після періоду революційної санації та відбиття нападок з боку внутрішніх та зовнішніх ворогів, після ліквідації олігархічного класу, почнеться будівництво нового ладу, заснованого на соціальній та національній справедливості ‒ ладу націократії. Всебічний розвиток та повновладдя нації, незалежність від зовнішніх сил, знищення українофобії, справедлива економіка, спрямована на забезпечення інтересів всієї нації, а не якоїсь окремої групи, розподіл прибутків відповідно до праці кожного, забезпечення громадянських прав та реальної рівності перед законом, радикальне знищення корупції. Звичайно, практика внесе свої корективи і темп революції може варіюватися. Але головні принципі мають бути незмінними. Це і буде справжня націократія, справжнє українське народовладдя.

Соціальний та національний аспект ідеології соціал-націоналізму логічно та гармонійно доповнюють одне одного. Якщо сказати коротко, то національне ‒ це мета, а соціальне ‒ шлях до мети. Тобто саме національне почуття штовхає нас до ідеї соціальної справедливості, саме в ім'я та заради нації її варто здійснити.

Ця позиція повністю продовжує ідеологічну лінію українських націоналістів минулого: "Українська Національна Революція є одночасно соціяльною" (Ярослав Стецько); "в нації, що має почуття дійсності та здоровий розум, - нема національного та соціального питання як двох окремих рівнорядних сфер. Нація живе соціально" (Юліан Вассиян); "основні ідеї українського націоналізму ‒ політична ідея української держави та соціяльна ідея українського народу" (Степан Ленкавський), "Націократія (…) лишалася б утопією, коли б націоналізм не спромігся оперти її на здорових соціально-економічних підставах" (Микола Сціборський); "Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу Самостійна, Вільна, Демократична Україна - Республіка робочих людей" (Микола Міхновський); "Ми, бандерівці, - борці за інтереси працюючих мас, а не оборонці експлуататорських кляс (…) ми, бандерівці, боремося за побудову безклясового суспільства" (Петро Полтава); "Український націоналізм знесе всякі біржеві й банкові спекуляції й анонімний акційний капітал, заборонить спекуляцію землею й є за знесенням нетрудової земельної ренти, нетрудового зиску, буде найрішучійше карати всякі лихварські зиски. (…) В руках держави й під її керуванням будуть великі промислові й торгівельні підприємства, копальні, комунікаційні засоби, банки. (…) Участь всіх верств у розподілі матеріальних дібр і суспільного доходу відповідно до їхньої співучасті в національно-суспільній продукції" (Дмитро Мирон-"Орлик"). Цитати можна наводити без кінця.

---.

Прихід до влади Партії регіонів та встановлення відвертої олігархічної диктатури остаточно розставили крапки над "і". Олігархічна диктатура довела, що українофобія і соціальний визиск - це сіамські близнюки, без подолання одного з них не усунути іншого. Сьогодні антинаціональні сили стали на відверто соціально реакційні позиції ‒ і це дає соціал-націоналістам безпрецедентні можливості для поширення своєї ідеології. Гасла соціальної та національної справедливості ‒ це дві гармонійні основи соціал-націоналізму, які забезпечують йому політичне зростання та народну підтримку.

Соціал-національна революція ‒ це не забаганка мрійників, а необхідність, від якої залежить виживання нації.

Українська нація вічна! Наша перемога неминуча!

Андрій Іллєнко голова Київської міської організації ВО "Свобода", депутат Київської обласної ради