ВО "Свобода"

ENG

20 січня 2016
"Я у вогні не горю, мене кулі не беруть". Памʼяті Анатолія Чупилки
"Я у вогні не горю, мене кулі не беруть". Памʼяті Анатолія Чупилки

20 січня 2015 року близько 11:00 біля 5 "рукава" донецького аеропорту загинув легендарний свободівець, "кіборг" Анатолій Чупилка. Воєнна прес-служба підготувала матеріал у памʼять про героя, розпитавши його дружину та побратимів.

Знайомство

Юрій Гамалій, колишній голова Канівської "Свободи", пригадує, як Толя познайомився із політичною силою: "Це було 2011 року, коли Янукович розгорнув кампанію оптимізації шкіл. Під цю хвилю потрапила і Толіна школа №6. Він був одним із лідерів, хто боровся проти цього. Правду кажучи, виглядало, ніби інші ховаються за його спиною. Ми як депутати-свободівці теж стали на захист школи. Так ми й зустрілися. Толік придивлявся до "Свободи". А тоді без вагань став до наших лав".

Юрію Сиротюку, який був уповноваженим депутатом від ВО "Свобода" на Черкащині, теж згадуються епізоди спільно з Толіком боротьби: "2012 року "Свобода" зірвала виступ Азарова і Герман на Чернечій горі. Наступного року 9 березня Партія регіонів вирішила відігратися. Спершу у Моринцях вони хотіли провести усі заходи без громади. Але знову не сталося по-їхньому. Після вшанувань у Моринцях ми вирушили на Чернечу гору. Охорона Януковича стверджувала, що нікого не пропустить із партійною символікою. Ба більше, пускатимуть тільки по одному. Не пригадую, чи в результаті сутички, чи гострої перепалки, але група свободівців пройшла із символікою. Поруч зі мною йшов упевнений оптимістичний коренастий чоловік - Анатолій Чупилка.

Другий спільний епізод трапився у Холодному Яру. Тоді туди насмілилися приїхати "регіонали" зі своїми прапорами. Тільки вони витягли ці ганчірки, як їх порвала група небайдужих - серед них і Толя Чупилка".

У Холодному Яру
У Холодному Яру

Рід

Юрій Гамалій: "Рід Анатолія походить із Горобіївки - села, що неподалік Канева. Його дід пройшов Другу світову, був танкістом. Загинув геройськи. І на його честь названо вулицю у Каневі. Видно, Толя в нього вдався…

Класний керівник Толі - Валентина Олексіївна Павленко розповіла, що він користувався надзвичайним авторитетом серед школярів. Ще підлітком він гостро реагував на несправедливість і турбувався про інших, не терпів брехні, був вимогливим до себе та оточуючих. Розповіла про такий показовий епізод. Якось помітила, що Толік не обідає. Його батьки не були безробітними - працювали на заводі "Магніт". І щодня давали йому гроші на обіди. Зʼясувалося, що Толя купував їжу для однокласників, які не могли собі цього дозволити. А після уроків він щодуху мчав додому і накидався на борщ".

У горнилі Революції

"Під час Революції гідності я мав можливість більше спілкуватися з Толіком. Він справляв враження дисциплінованої і дбайливої людини. Він беріг своїх побратимів і не боявся виконувати накази. Був дуже організованим, дисциплінованим - навколо нього був військовий порядок", - розповідає Юрко Сиротюк.

"Під час Майдану після мого арешту найчастіше старшими черкаської делегації були позмінно Андрій Куча та Анатолій Чупилка. Крім іншого, в їхні обовʼязки входили в разі загрози забрати організаційну документацію та винести холодноярський прапор із розташування. Під загрозою життю Толя зробив це 18 лютого, буквально вирвавши стяг та документи з-під носа "беркутівців", що наступали на Український дім. З того часу цей холодноярський прапор є однією з найбільших реліквій Черкаської обласної "Свободи". Ми його називаємо прапором Чупилки", - згадує Юрко Ботнар, якого 28 січня 2014 року було арештовано за організацію нічного штурму Черкаської ОДА.

"18 лютого я не могла до нього додзвонитися. Якось задрімала і мені наснилося, що Толю вбили. Він ніби прийшов до мене уві сні і ніби говорить, що отримав травми, не сумісні із життям. З того часу в мене зʼявилося передчуття, що у найближчому майбутньому його чекає щось страшне. Коли вранці він нарешті вийшов на звʼязок - я розплакалася.

Я не витримала і порушила його заборону приїжджати в Київ. Коли приїхала до нього 26 лютого, вже після розстрілів, його постійно кудись кликали, щось запитували. Мені здавалося, що Толя потрібен усім і всюди", - розповідає дружина героя Вікторія Дорохова.

З наступної розповіді стає зрозуміло, скільки зусиль Чупилка вклав у революцію. "Єдине місце у КМДА, до якого не дісталися мародери, - це те крило 5-го поверху, де господарював Толя. Він зберіг усі приміщення в тому стані, в якому вони були. Це було нелегко, адже після революції на Майдан потяглися сумнівні кримінальні елементи. Саме тому Толя довго не залишав будівлі, адже хотів передати приміщення цілим. Щоби не казали, ніби "Свобода" - мародери", - наголошує Юрко Сиротюк.

Між Майданом і війною

Юрій Гамалій: "Ми дуже раділи, коли Толя після революції нарешті повернувся у Канів. Бракувало його завзяття, впевненості. Але він дуже скоро поїхав на полігон, а згодом у складі диверсійно-розвідувальної групи почав виїжджати на Донбас. Він про ці події не розповідав. Зникав на 4-5 днів. Приїжджав змучений, не раз із травмами.

Водночас Толя отримав мандат депутата облради, обійшовши на виборах колишнього "мера" і міських та обласних депутатів. Тоді проти нього почалася буча, місцеві ЗМІ вилили на нього чимало бруду. Навіть після його зникнення ця "травля" не вщухла. Він дуже переживав, що у звʼязку зі службою йому не вдається брати участі в сесіях облради. Але навіть за його відсутності відбувався прийом громадян".

Вікторія Дорохова: "Він був фартовий. Було багато ситуацій, із яких він міг не вийти живим. Але він повторював: "Я у вогні не горю, мене кулі не беруть. Не хвилюйся, я повернусь". Хоча якось я дізналася, що його бронежилет продірявлено. Добре, що він був у двох. Останній раз, коли він їздив із ДРГ, він повернувся з тяжкою контузією, не говорив. І якось зізнався, що з його групи вже половини немає серед живих. Тоді я спитала: може, вже досить воювати? А він мені: Я не можу сидіти вдома. Щоби та війна і те страхіття не дійшло сюди, його треба зупинити там".

У боротьбі за устаткування

У серпні Анатолій стає до лав 90-ого окремого аеромобільного батальйону, який на 90% формується із добровольців. Підрозділ проходить посилений вишкіл на базі житомирського полігону.

"Тут знову проявляється одна з визначних його рис - дбати про побратимів. Багато хто з канівців приїздили у відпустки й заспокоювали, мовляв, у них все нормально, нічого не треба. А коли Толя приїздив з полігону - він завжди говорив про потреби в екіпіруванні, устаткуванні, інструментах. Усе це було потрібно не для його особистого комфорту (він був дуже скромною людиною), а для того, щоби створити належні умови для його взводу. Часто віддавав своє солдатам.

Коли він бував у Каневі - допомагав військкомату, перевіряв бронежилети, шоломи. Часто відбраковував неякісне. Він був переконаний, що воювати треба найкращою зброєю у найкращому екіпіруванні", - каже Юрій Гамалій.

"Толя дуже гостро і ретельно готувався до кожної події, продумував кожну дрібницю. Коли їхав на війну - він ретельно добирав спорядження. Він точно знав, який шолом йому потрібен, камуфляж, тепловізор і не приймав абищо", - це розповідає Юрій Сиротюк.

Водночас тепловізор, якого так добивався Анатолій, вдалося купити вже після його загибелі - лише у квітні 2015 року.

"Купили і далекомір, і "глушники" - усе це передали у взвод 90-го батальйону, де служив Толя. А окуляри нічного бачення передали бійцю 21-ої бригади свободівцю Ярославу Терянику, який вже понад рік воює на передовій.

Зараз його згадують як ікону. Але я хочу, щоби було менше ікон - а більше таких живих героїв. І якщо йому потрібне забезпечення, то треба робити все для цього. Щоби не було потім пізно", - Вікторія Дорохова.

Його дивувало, як можна так довго і добре вишколювати підрозділ, щоби потім без техніки та приладів пустити фактично під розстріл. У кінці грудня журналісти записали розповідь Чупилки про забезпечення 90-го батальйону: ictv.ua.

Знову на фронті

5 листопада 90-ий батальйон із полігону вирушив у зону бойових дій. Підрозділ базувався у Костянтинівці. У цьому місті встановлено памʼятник загиблим побратимам. Бійці 90-го вели бойові дії в Пісках, Опитному, Водяному та в самому аеропорті. Усе це - без працюючої техніки, адекватного озброєння, радіозвʼязку.

"Він не розумів, як можна під час війни домовлятися із ворогом про те, що ротації в аеропорт будуть здійснюватися після обшуку сепаратистів. Він нікому не дозволяв принижувати його гідність. І як це можна стерпіти на фронті?" - розповідає Юрій Гамалій, який постійно підтримував звʼязок із Чупилкою.

У січні йому дали короткострокову відпустку. Він повернувся до рідного Канева. Продовжував шукати прилади для фронту, зустрівся з цього приводу з головою Черкаської облради. Але Толя не добув своєї десятиденної відпустки вдома. Його викликало керівництво у звʼязку із загостренням ситуації в районі ДАП.

Вікторія Дорохова: "16 січня я провела його з Канева. У зону бойових дій він потрапив у другій половині наступного дня.

Знаю, що хлопці не спали три ночі, підходили полями, всіяними трупами, до аеропорту, блукали в тумані. А 20 січня Толя подзвонив о 6-ій ранку. Був дуже втомленим - я це відчула по голосу. Сказав, що наступного дня групою у 35 добровольців має іти на штурм аеропорту для встановлення повного контролю над ним. Саме на штурм, а не на евакуацію, як потім розповідали в офіційній версії (Слова Толі про штурм мені потім підтвердив комбат Олег Кузьміних).

"З нами буде комбат, ми поїдем на штурм і нас всіх убʼють". Я ще намагалася його підбадьорити і казала, що він має змінити настрій. Але він дуже добре розумів ситуацію. Заступник командира роти Іван Зубков, який з іншими перебував у терміналі, ще 18 січня просив наказу на відхід. Але він не надійшов ні тоді, ні після. Їм казали "тримайтесь!".

Їм дали МТЛБ 80-ої бригади і їхніх необʼїжджених водіїв, які не орієнтувалися в місцевості. Виїхали великою колоною десь о 10:30. У кожної машини була своя задача. У машини, в якій їхав Толя (а також Толік Буйлук, Володимир Загуба, Вадим Бабенко, Григорій Біленко, їхній ротний Лосинський, Сергій Зулінський, Дмитро Франишин та Леонід Шевчук) - зачистка від "сепарів" із пʼятого рукава ДАП. Хлопців мала прикривати артилерія. Але ті 2 танки не доїхали до своїх позицій, вистріляли боєкомплект і зникли. Тож ніякого прикриття не було.

Вони були як на долоні у "сепарів". У МТЛБ влучив снаряд, загинув кулеметник з 80-ої бригади, машина зупинилася. Ротний скомандував висаджуватися. Шестеро висадилися з машини, почали відстрілюватися, але пролунав іще один вибух і всі шестеро лягли. Двоє, що вилізли пізніше, змогли сховатися за опори й вибратися живими до своїх.

За годину з його телефону подзвонили. "Ми щойно вбили вашого чоловіка. Приїжджайте по нього - ми і вас убʼємо".

Памʼять

Пам'ятник загиблим бійцям 90-ої бригади
Пам'ятник загиблим бійцям 90-ої бригади

Юрій Гамалій: "Нам його не вистачає - його рішучості, порядності, справедливості. Розуміємо, що цим не повернемо Толіка, але маємо виховувати між собою таких, як він.

Тому цього року до його дня народження (27 вересня) запровадили легкоатлетичний пробіг від школи №1 до школи №6. Встановили меморіальну дошку на його рідній школі. Намагаємося зробити так, щоби на його прикладі виховували молоде покоління, бо козацькому роду нема переводу.

Зробили подання на присвоєння одній із вулиць, що підлягають декомунізації, імені Анатолія Чупилки. Можливо, в Каневі буде дві вулиці - діда й онука Чупилків.

Крім того, започаткували премію Анатолія Чупилки "Кращому захисникові інтересів канівців - 2015". Першим лауреатом премії став Микола Чорний - за розробку та втілення проекту "Національний парк "Середньодніпровський".

Посмертно Анатолія Чупилку нагороджено орденом "За мужність" III ступеня.

Довідка: На нашому сайті є історії інших кіборгів - бійців "Легіону Свободи":

Загиблого бійця 90 батальйону Владислава Алексейчука svoboda.org.ua

Карпатських січовиків: svoboda.org.ua

Розвідника 95-ої ОАЕМБр Руслана Кравця: svoboda.org.ua

Бійця 80ої ОДШБр Олега Донця: svoboda.org.ua

Воєнна прес-служба ВО "Свобода"